15 березня в Маріуполі відкрили перший гуманітарний коридор для цивільних, поліцейським віддали наказ покинути місто, а базу рятувальників захопили окупанти.
15 березня в Маріуполі окупанти захопили базу рятувальників/ Фото взято з m86. city
Рівно два роки тому, 15 березня 2022 року, в Маріуполі відкрили гуманітарний коридор. Тоді під час запеклих боїв за місто змогло виїхати близько 20 тис. людей.
Цей день став останнім днем роботи рятувальників, оскільки окупанти захопили пожежно-рятувальну частину № 22 й знищили майже всю техніку. Про ці та інші страшні події згадується у проєкті «М86.Літопис оборони Маріуполя».
«Протягом тижня ворог бив по одному танку»
Того ж дня, 15 березня, танкісти 36 бригади морської піхоти, що базувались на заводі Ілліча, й азовські танкісти на «Азовсталі» вдалися до ідентичних хитростей. Вони зняли з постаментів корпуси танків Т-64А та Т-54, перетягнули поза межі заводів і змусили ворога сконцентрувати на них увагу своїх БпЛА та вогонь артилерії.
«У центральній частині заводу на постаменті стояв Т-55, який ми перетягнули за другі прохідні та поставили за воротами, на перехресті вулиць Гугеля та Азовстальської, щоб відвертати увагу ворога. Настраждався цей танк, звісно. Стояв на відкритому місці й протягом тижня ворог по ньому бив», — розповідає танкіст «Азова» Віктор «Рататуй» Корнюшко.
Фото взято з m86. city
Останні з поліції
Того ж дня маріупольським поліцейським надійшов наказ залишити місто. Однак вони лишилися протистояти ворогу до останнього.
«Коли командир довів нам, Костянтин „Каспер“ Телепайло сказав, що бігати від ворога він не буде. Додав: „Яка різниця, де мені вбивати п***рів — у Маріуполі, Дніпрі або Львові? Краще я робитиму це у Маріуполі“. Я також вирішив залишитись. Ми завантажили весь БК до автомобіля і вирушили до морського порту, де хотіли приєднатись до ССО або ГУР, але не знайшли їх і в підсумку долучилися до ВРСП», — розповідає боєць спецпідрозділу поліції КОРД «Лакі».
Фото взято з m86. city
Евакуація
15 березня у Маріуполі відкрився «зелений коридор». Тоді виїхало близько 4 тис. машин.
«Ми їхати не збиралися. Але раптом забігла Олена: „А що ви сидите, ну, поїхали!“ Я миттю зібралася, взяла тварин, — пригадує місцева Наталя. — Перед цим всю ніч малювали написи „діти“. Люди одне одному переказували, що має бути такий напис на машині та білі стрічки. Писати виявилося нічим. Довелось малювати лаком для нігтів. Швидко посідали в машини, приклеїли таблички та прив’язали стрічки. Дорогою стала збиратися ціла колона. Білі пов’язки нам наказали зняти. Ніхто з нас не знав, що відбувається в Україні. Коли виїхали, тільки тоді я дізналася, що Київщину окупували, що Чернігівщина теж окупована. Для мене це був страшенний шок. Я була певна, що всі страхіття відбуваються на Донеччині, здебільшого в Маріуполі, як завжди. Тож я думала, що ми швидко дістанемося до наших».
Жінка пригадує, що їм довелося пройти 22 блокпости. Перший був уже за межами Маріуполя.
«На ньому стояли дуже молоді хлопці. Їм було весело. Один був із „днр“, з його розмови було зрозуміло, що місцевий. У нас попросили документи, Олена показала їм паспорт в Дії. А по них видно, що вони дикі такі, що не знають навіть, що документи можуть бути в електронному вигляді. Часто траплялися кавказці. Удавали, що вони рятівники», — розповідає Наталя.
Того дня жінка не встигла виїхати на українську територію. Люди хотіли їхати далі, але їх знову зупинили росіяни, усі просто лишилися стояти на дорозі.
«На вулиці було 10 градусів морозу, бензину обмаль, заправитися ніде. У машині не погрієшся, треба глушити двигун, бо не доїдемо. В одній машині не було скла. Я на рештках заряду знову дзвоню в істериці до Львова. Якимось дивом у селищі Верхні Криниці, що розташоване поруч, знаходять контакти людей, які готові прихистити», — пригадує Наталя.
