Всесвітній день вишиванки святкують щороку в третій четвер травня. Тобто кожного року цей день припадає на іншу дату. Цьогоріч святкування випало на 21 травня, повідомляє ІА «Вчасно».
Це свято відносно молоде, але вже встигло стати народним та улюбленим. Заснування його розпочалося з акції у 2006 році. Тоді студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк запропонувала своїм друзям обрати один день й одягнути всім вишиванки. Її підтримали інші студенти та викладачі й одяглися відповідно. Якщо спочатку кількість людей у вишиванках була не дуже великою, проте з часом цю ідею перехопила українська діаспора, й свято поширилося світом.
У Донецькій області цей день особливого значення та популярності почав набирати у 2014−2015 роках, коли у багатьох жителів відбулася переоцінка цінностей через початок російської агресії на Донбасі. Спочатку таких людей було небагато, вони стали виходити в вишиванках на вулиці своїх міст. Сьогодні ці люди залишаються вірними традиції, і до них доєднується все більше інших жителів регіону.
Фото: Фейсбук Вероніки Романькової
«Для мене вишиванка — це продовження життя нашого роду, громадянська позиція, спогади, щось рідне. Я ношу вишиванку кожного дня, щоб спонукати інших вдягати національний одяг», — каже жителька Краматорська, власниця майстерні «Пані» Вероніка Романькова.
Вероніка зазначає, що зараз у ставленні, зокрема, молоді до вишиванок спостерігається нова тенденція: «Приносять онуки вишиванки бабусь, дідусів, и ми у майстерні робимо репліки, вдихаємо у них нове життя. Для нас це не кон'юктура, а особливе натхнення, навіть дослідження. Дуже радісно, що зараз стає поширеним та популярним».
Як розповідає переселенець, голова ГО «Культурно-освітня фундація Лібері Лібераті» Максим Потапчук, свою першу вишиванку він придбав в Донецькому академічному державному театрі опери та балету ім. Анатолія Солов'яненка. Згодом вишита сорочка для нього стала символом боротьби за Україну.
Фото: особистий архів Максима Потапчука
«13 березня 2014 року її залило моєю кров'ю на Донецькому Майдані під час нападу російських бойовиків на мирний український митинг, тому вишиванка стала для мене символом боротьби за Україну та перемоги, оберегом та духовним затишком. Я її зашив та відіправ у лікарні, куди був евакуйований. В 2016 році подарував її відомій дослідниці вишиття, дослідниці культури Людмилі Огнєвій. І тепер моя вишиванка подорожує Україною разом з гучними та яскравими виставками пані Людмили», — зазначив він.
Дійсно, під час окупації бойовиками Донецька у 2014-му році майстрині, дослідниці культури Людмилі Огнєвій вдалося вивезти приблизно 20 унікальних орнаментів. З роками її колекція поповнюється новими екземплярами, які «бережуть» пам'ять про ті чи інші історичні події.
Лдюмила Огнєва / фото: galinfo.com.ua
Жінка вивчає і власноруч відтворює на полотні вишиті мініатюри, візерунки рушників і вишиванок видатних українців, чиї справи визначали й сьогодні вирішують долю України, починаючи від княжої доби, закінчуючи героями нашого часу — учасниками Революції Гідності та воїнами ЗСУ.
«Із давніх часів сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника. У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності», — розповідає пані Людмила у своїй книзі «Подарунки предків».
Ольга Кирилова, журналістка ІА "Вчасно"
«Коли я вдягаю вишиванку, то відчуваю радість та прилив енергії — це якісь особливі магічні відчуття. У визначні моменти життя на мені завжди вишиванка, вона захищає від хвилювань та наповнює силою. На мою думку, вишиванка — це один із символів України. У тяжкі часи вона об’єднує нас: вишиванки люблять і носять українці не лише у різних куточках нашої країни, а й з-за кордоном. Це зажди модний, красивий і колоритний код нашої нації», — розповідає журналістка ІА «Вчасно» Ольга Кирилова.
На жаль, у зв’язку з карантином жодних масових заходів, виставок чи фестивалів з нагоди Дня вишиванки цього дня на Донбасі не проходитиме, але це не заважає жителям регіону та тим, хто з ним пов'язаний, все одно доєднатися до відзначення свята: хтось сьогодні вдягнув гарну вишивану сорочку на роботу, а хтось зробив фото у національному вбранні та виклав його в соцмережах — усе це допомагає популяризувати українську культуру, прославляти її красу та унікальність.
«Наша редакція ніколи не мала проблем із самоідентифікацією, і, мабуть, саме це почуття нас об'єднало у важкі для країни часи, — розповідає керівниця ІА „Вчасно“ Марія Давиденко. — Вишиванки ми вдягаємо не лише 21 травня, а і на кожне національне свято. Це вбрання надихає і дає відчуття єдності з іншими українцями. І сьогодні, коли на вулицях Донеччини ми зустрічаємо когось в національному вбранні, розуміємо — це наша людина за поглядами та розумінням сучасної України. Ми розуміємо, що одягти вишиванку в Києві — це одне, а ось одягти її на Донбасі — це зовсім інше, це виклик проросійській пропаганді, виклик радянському минулому, виклик скрепам, які не відпускають східний регіон, і це велика підтримка тим, хто сьогодні захищає нашу країну. Тому вітаємо всіх справжніх українців зі святом вишиванки і бажаємо міцного духу та перемоги».
Сьогодні багато мешканців Донеччини публікують фотографії у вишиванках в соцмережах, кожен таким чином підкреслює свою національність та вірність народним традиціям. Люди розповідають, що для них означає цей день для них, наскільки він важливий.
