Бої за Донецький аеропорт — одні з найзапекліших у війні на сході України, які тривали з травня 2014-го по січень 2015 року. Понад 242 дні українські військові, добровольці, медики й волонтери протистояли навалі російсько-окупаційних військ і проросійських бойовиків. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали почесне ймення «кіборги».
10 років тому відбулася перша кривава битва за Донецький аеропорт/ Фото АР
Весна 2014 року поклала початок збройному конфліктну на сході України. Зокрема Донецьк й прилеглі території поступово почали переходити під контроль озброєних бойовиків.
Міжнародний аеропорт «Донецьк» імені Сергія Прокоф'єва до травня 2014-го жив звичайним життям — туди прибували та відлітали літаки, а в терміналах обслуговували пасажирів. Згодом в старому терміналі стратегічно-важливого об'єкта розмістилися 116 кіровоградських спецпризначенців і 15 десантників 25 бригади. Всі готувалися до бойових дій.
Ситуація в Донецькому аеропорту кардинально змінилася в ніч із 25 на 26 травня. Цей день став початком оборони Донецького летовища, так званою точкою відліку. Тоді ЗСУ вперше показали свій характер у бою з переважаючим і сильним противником. Загальна кількість зведеного загону проросійських сил, що брали участь у захопленні аеропорту, — 220 осіб: 45 бійців «Іскри», 26 кадирівських спецпризначенців, 120 осіб із батальйону «Восток» і 30 бійців батальйону «Оплот».
Вежа ДАПу/ Фото: Reuters
Хронологія подій першого бою за ДАП
26 травня, близько третьої години ночі, зрадник із місцевого СБУ запустив у новий термінал бойовиків і кадирівців. Зайнявши частину приміщень будівлі, бойовики в ультимативній формі вимагали від українських силовиків, які знаходилися в старому терміналі аеропорту, скласти зброю і здатися. Український уряд зі свого боку теж висунув терористам ультиматум про звільнення захоплених будівель.
«Чесно скажу, хотілося бити цих тварин. Ми ж бачили, як убивали наших людей, як збивали гелікоптери. Ми бачили, як здалися в полон десантники на БМД. Це було найприкріше, ми такого допустити не могли», — пригадує ті події офіцер 3-го полку з позивним Турист в інтерв'ю «Цензор.Нет».
В той день військові помітили свої вертольоти, які по дузі із заходу обходили аеропорт, а згодом на одному із даху помітили й пожвавлення. Виявилося, що група диверсантів зосередилася у шахті ліфта, яка виходила на дах.
«І тут снайпер Володя кричить: „Бачу ПЗРК!“ Один із бандитів узяв ракетний комплекс, став за шахтою та прицілився. Гелікоптери облітали злітну смугу. Вони були від нього зачинені стіною шахти, але ще кілька секунд — і вони могли увійти в його сектор стрілянини. Я сказав: „Бачиш? Вогонь!“ І Володя зробив перший постріл у бою за аеропорт», — додає Турист.
Вертоліт Мі-24 Збройних сил України в небі неподалік Донецького аеропорту, 26 травня 2014 року. Фото: Reuters
Перший постріл на Донецькому летовищі пролунав близько 11:00 ранку. Сторони вступили у вогневий контакт, обмінюючись вогнем стрілецької зброї, гранатометів та вогнеметів між двома терміналами. Бойовики, розташовані у переважно скляній будівлі Нового терміналу аеровокзалу, зазнали перших втрат. Українські спецпризначенці з гранатометів знищили скляний фасад на кількох поверхах, і Новий термінал тепер вільно прострілювався.
Ще через годину на летовище аеропорту з вертольотів Мі-8, під прикриттям Мі-24, висадився десант українських спецпризначенців — 6 груп, які зайняли периметр і диспетчерські вежі.
Після висадки десанту очікувався авіаудар. Су-25 обстріляв Новий термінал з гармати, потім 3 одиниці Мі-24 також обстріляли його з гармат, пройшли повз, розвернулися над озером, і, щоб не наражати місто на небезпеку, вже заходячи на Новий термінал зі сторони Донецька, завдали удару некерованими ракетами. При цьому частина бойовиків, яка намагалась обладнати вогневі позиції на даху, потрапила під удар.
Бойовик у приміщенні терміналу/ Фото: AFP
Проросійські загони на даху термінала 26 травня 2014-го/ Фото: AFP
Удари української авіації та робота двох ЗУ-23−2 спричинили паніку серед бойовиків, вони почали відступ з терміналу до міста. Тоді один з КамАЗів, рухаючись через Путилівський міст, був обстріляний силами бойовиків батальйону «Восток» з блокпосту в районі розв’язки. Інший КамАЗ перекинувся після удару об бетонну загорожу на Київському проспекті. Згідно з наявної версії, вантажівки були знищені через припущення, що на КамАЗах з аеропорту на Донецьк розпочали наступ українські сили.
Тоді українські війська вдало відбили позиції ДАПу. В ході цього бою українські сили не втратили жодного бійця загиблим, три військовослужбовці дістали поранення від розриву гранати АГС-17.
Загальні втрати терористів становили приблизно 100 осіб. Серед загиблих у бою 26 травня було ідентифіковано 33 громадян рф. Успішна операція стала переломною для українських військових та визначила подальший перебіг АТО. Важливо, що жоден український військовослужбовець не мав тоді реального бойового досвіду, це перший бій для всіх.
Фото: dyvys.info, sed-rada.gov.ua
Запеклі бої після Мінських домовленостей
Після бою 26 травня проросійські найманці кілька місяців не робили серйозних спроб штурму. Аж до осені 2014 року. Після підписання Мінських домовленостей у вересні 2014 року на деяких ділянках фронту стало більш-менш стабільно. На ДАП вогонь жодного дня не припинявся.
«Ми заїхали в аеропорт у серпні 2014-го, таких сильних обстрілів ще не було. Найбільші бої почалися після мінських домовленостей, які були в вересні. Декілька днів було тихо, а потім почалося, — розповідає Артем Банник, командир взводу 5 роти 2 БТГр у фільмі „93: бій за Україну“. — Там кожен день були штурми, о 5−7 ранку починали з артилерії, а потім йшла піхота з танками. Поки були боєприпаси, була перестрілка. Ми не давали пройти ні в яку щілину. Тому що якби ми дали якийсь передих, то нас закидали б гранатами. Наші позиції згодом все ж таки розбили й ми перейшли в старий та новий термінал, які трималися набагато довше».
Бойовики щодня розбивали Донецьке летовище, а українські війська до останнього стримували ворога. Так, 13 січня 2015 року, після кількох місяців обстрілів бойовики зруйнували вежу, де майорів український прапор.
«Одне з найголовніших завдань було — це захист аеропорту, й знаходячись на диспетчерській вежі я коректував вогонь артилерії, — розповідає у фільмі „93: бій за Україну“ Анатолій Завадський, коригувальник артилерійського вогню. — Ми з товаришем змінювалися по 10 днів, бо якщо сидиш довше, то починає притулюватися інстинкт самозбереження. З вежі були видні межі Донецька і підступи до аеропорту. Цю вежу постійно намагалися зруйнувати».
Вже з 21 січня українські військовослужбовці були змушені виходити з території терміналів, оскільки їхні позиції було зруйновано, й прострілювали вже прямою наводкою.
«У січні 2015-го вони пішли на нас всіма силами. Йшли танками, на які ми не могли дати відповідь, — пригадує у фільмі „93: бій за Україну“ Сергій Козуб, гранатометник 3-ї роти 1-го батальйону. — Був момент коли у нас розбили БК у нас погоріли речі. Я сидів в окопі, залишався останній магазин патронів, і я висмикнув запал із гранати й зі сльозами на очах повернувся до хлопців: „Якщо не хочете зі мною, то йдіть“. Це було страшно, я дві години так просидів з гранатою в руці, поки нас не витягнув 2-ий батальйон».
За стійкість та мужність, яку захисники Донецького аеропорту проявили в боях, вони отримали від ворогів назву «Кіборги», а українці назавжди запам’ятали ті страшні бої, які відчули на собі наші воїни.
«Ми там бачили все: авіацію ворога, тяжкі вогнемети „Буратіно“, „Піони“, „Тюльпани“, бачили спецназ, протикорабельні ракети, ми все це відчули на собі. В день по нас вистрілювали близько 15 тис. снарядів», — пригадує страшні дні командир 93 ОМБр Олег Мікац у фільмі «93: бій за Україну».
Загальне число українських військових, що були залучені до операцій в аеропорту, встановити важко. Проте точно відома кількість загиблих: 100 воїнів, у тому числі 4 зниклих безвісти. Крім загиблих, є дані про 290—305 поранених під час боїв.
Бої за ДАП/ Фото: Associated Press
