Робота саперів на Донеччині триває увесь день під палючим сонцем, яке нагріває землю + 60 °C. І попри 20 кілограмів броні на кожному, головна умова збереження життя піротехніків — «холодна голова» та зібраність посеред тонн вибухівки на кожному квадратному кілометрі.
Прифронтова та деокупована Донеччина фактично начинені тоннами вибухівки, якою росіяни закидають військових та цивільних. Окупаційні війська зробили непридатними до життя 30% України. Від тонн вибухівки у незнищенних ракетах, касетах і мінах страждають деокуповані, прифронтові та окуповані території, а це 165 тисяч кв. кілометрів. І на їх розмінування піде не менше 100 років — за найбільш позитивними прогнозами.
На Донеччину може припадати ледь не половина об'ємів не деактивованих боєприпасів, хоч розмінування територій триває щодня. А сапери, які знешкоджують вибухівки (переважно заборонені Міжнародними правилами ведення війни), додають: через жорстокі пастки росіян процес затримається ще надовго.
«У цій війні не лишилося нічого гуманного. Ворог використовує наші найслабші моральні сторони, посягає на святе», — розповідають журналістам «Вчасно» співрозмовники-сапери ДСНС з Івано-Франківська, які сьогодні розміновують Донеччину.
Пастки-міни та хімічна зброя: чим росія отруїла тисячі гектарів Донеччини?
Проти України війська рф використовують ряд заборонених боєприпасів. На Донеччині з 2014 року окупанти випробували абсолютно всі види забороненого озброєння. Зокрема, за словами бійців та військових експертів, на сьогодні росія застосувала в Україні вже всі типи забороненої зброї:
-
Касетні боєприпаси, які наявні для реактивних систем залпового вогню. Їх окупанти застосували ще 24 лютого 2022 року у Вугледарі, атакувавши Центральну міську лікарню. «Урагани» та «Гради», постійні у використанні рф, також перебувають у переліку заборонених.
Зауважимо, що «касетами» росіяни зараз обстрілюють Костянтинівку та Селидове — прифронтові міста, в яких живуть тисячі дітей. Для Костянтинівки це вже другий «період» касетних боєприпасів — попередній був минулого літа. Тоді внаслідок обстрілів загинули близько сотні цивільних.
-
Фосфорні боєприпаси та осколково-фугасно-запалювальні авіабомби, які окупанти застосовують на всіх напрямках.
-
Міни та варіації пасток із ними. Відомі масові випадки, коли окупанти мінували тіла загиблих військових ЗСУ, аби гинули їхні побратими, забираючи полеглих.
Також росіяни часто застосовують протипіхотні міни ПОМ-3 із сейсмодатчиками. Вони можуть вбити людей у кількаметровому радіусі або ж спричинити їхнє тяжке каліцтво.
-
Хімічна зброя. Зокрема, аерозольні гранати «К-51» та гранати РГ-ВО із хлорацетофеноном (різновидом сльозогінного газу, який використовують для боротьби з масовими заворушеннями). За словами військових експертів, ці гранати можуть вбити військових, які перебувають у землянці чи закритому приміщенні.
Касетні боєприпаси/ фото: Нацполіція України
Обстріл Бахмута фосфорними боєприпасами/ фото з відкритих джерел
Зауважимо, ще 27 лютого 2023 року країни G7 заявили, що будь-яке використання росією хімічної, біологічної, радіологічної або ядерної зброї матиме серйозні наслідки. Застосування хімічних засобів (зокрема, речовин сльозогінної дії) для ведення війни заборонене Конвенцією про хімічну зброю і Женевським протоколом 1925 року. Проте досі, у відповідь на застосування росією усіх цих видів зброї, країни-партнери та НАТО не виявили. Лише засуджували.
«Саперам важко працювати — поведінку багатьох снарядів складно передбачити»: чим «розплачуються» сапери, розміновуючи отруєні вибухівкою прифронтові території
На сьогодні, за браком машин механізованого розмінування, велике навантаження покладене на плечі саперів, чиїм головним «робочим органом» є металодетектори. Працювати потрібно у високій траві, що ще більше ускладнює процес ручного розмінування. І рятують лише уважність і амуніція, каже начальник відділення механізованого розмінування ДСНС Івано-Франківщини Тарас Патроняк.
«На одній відносно невеликій ділянці ми знаходимо й протитанкові міни, й касетні елементи, й елементи з „Ураганів“ і „Смерчів“. Тобто є території дуже щільно заміновані. І, на жаль, ця війна не має правил, не має гуманності й людяності з боку ворога. Тобто нашу землю він закидає всіма боєприпасами, які лише наявні, і ворогу відверто байдуже на те, що від цього загинуть діти. І наші розрахунки фактично кожного дня мають справу з забороненими снарядами: й протипіхотними мінами, й мінами-пастками, і саморобними пристроями, передбачити чию поведінку ми не можемо. Саперам дуже важко зараз працювати, небезпека збільшується. Підлість кацапів полягає в тому, що вони мінують навіть дитячі речі й іграшки. Будь-які машинки, велосипеди, м’які іграшки — усі вони можуть бути начинені вибухівкою», — розповідає сапер.
Увесь час — з самого ранку та до вечора — сапери майже не покидають територію, яку розміновують. Запаморочення, піт і опіки від сонячних променів — лише частина аспектів, які ускладнюють роботу під час розмінування. Навіть механічна «чистка» полів вимагає присутності саперного розрахунку. Тож навіть у години найбільшої спеки, коли земля прогрівається до 60°C, піротехніки зобов’язані лишатися під сонцем без будь-якого укриття. У повному екіпіруванні - з шоломом і бронежилетом, які додають близько 20 кілограмів.
На жаль, саперний розрахунок не обійшовся без поранених — побратим піротехніків Володимир Сірко у грудні 2023 року, розміновуючи території на Херсонщині, отримав тяжкі поранення: травматичну ампутацію правої руки, вогнепальну рану плеча, осколкові поранення стегна, струс мозку, множинні переломи кісток обличчя, уламки у м’яких тканинах.
Новачком у саперній справі Володимир не був — розміновувати території на схід він їздив із 2015 року, в АТО/ ООС мав шість ротацій. У саперній справі чоловік був із 2006 року. Однак попри колосальний досвід, від травм та навіть загибелі не застраховані навіть професіонали — здебільшого через «сюрпризи», залишені окупантами на деокупованих територіях.
«Коли ми працюємо на таких ділянках, які щільно заміновані, впевненості додає наш колектив. Це ті бомбезні люди, на яких можна покластися. І, звісно, сім'я та діти, які нас чекають вдома живих, здорових і з подарунками», — каже Тарас Патроняк.
Долинська «Вандервафля»: як фермери власними руками «приварили» трал до трактора, щоб розміновувати гектари
Однак тривалі за часом розмінування (коли гектар і справді може бути вичищений від боєприпасів за кілька тижнів, а з очікуванням черги — і кілька місяців), задовольняє не всіх. Тому деякі відчайдухи-фермери вирішили взяти у власні руки розмінування полів і наближених територій. Так «на світ» з’явилася так звана «Вандервафля». Як сміються фермери з Долини, результат «зварювання» трала та трактора давав плоди. Допоки не підірвався на протитанковій міні.
Ідея власної машини для розмінування з’явилася після трагічної події - коли двоє юних хлопців підірвалися на протитанковій міні й загинули на місці. Це сталося вже після того, як росіян вдалося відтіснити подалі від Долини.
«Ми вивозили техніку після воєнних дій, яку ховали у лісі на час воєнних дій. Тому ми почали шукати, які варіанти можемо собі дозволити», — розповідає журналістам «Вчасно» Олег, один із фермерів сільськогосподарського підприємства «Дружба».
Після того випадку донеччани вирішили: їм потрібен власний трал, щоб убезпечувати транспортування та маршрут бодай власного транспорту. А згодом саморобна машина для розмінування стала головною (і єдиною) родзинкою сільгосппідприємства.
«У нас із Нацгвардійцями вийшов обмін подарунками: ми їм подарували кацапський бронетранспортер, а вони нам — трал для розмінування. Вирішили думати далі, як і що з цим робити. Знайшли фермерів у Харківській області, які переробили транспорт по подібній технології. Написали їм, щоб порадитися, як це зробити — а вони нам сказали, що самі все зроблять. За 15 тисяч доларів! Вирішили нажитися на горі, бо там потрібно було тільки приварити деталь. Тому ми з хлопцями покрутилися, подивилися на це все — і знайшли хлопця, який це зробив за 2−3 тисячі», — каже чоловік.
Щоправда, шкодує Олег, послугував трактор (який обійшовся підприємству у 10 тисяч доларів) не вкрай довго. Вистачило «Вандервафлі» на 19 гектарів поля. Кілька разів техніка підривалася (на протипіхотній міні), лопали величезні колеса від вибухів боєприпасів під ними. А останній підрив на протитанковій міні став останнім для машини — трактор не лише втратив колесо, а й згорів.
«Шкода дуже. Якби ще ми втратили „Вандервафлю“, розмінувавши 300 гектарів — була б інша справа. А купувати й знову „приварювати“ нову машину — дорого, тим паче скоро вона буде у такому ж стані, після кількох підривів. Бо насиченість вибухівкою тут кошмарна. Тому поки що про дублікат „Вандервафлі“ не думаємо», — зізнається чоловік.
Підприємству, бідкається Олег, також не пощастило — вся будівля потрощена, техніка — знищена. Поля заміновані, ангари та склади (на яких були центнери зерна) згоріли, а людей майже немає. І що робити з трагедією для бізнесу та людей, які спричинила росія — не знають.
За останніми підрахунками Світового банку, для розмінування України знадобиться 37 мільярдів доларів і близько 10 років. Це — за умови, якщо техніки та людей буде вдосталь, а території росіяни припинять засипати вибухівкою просто зараз. Проте, за найбільш песимістичними розрахунками, на це піде 757 років.
Крім того, розмінування Чорного та Азовського морів після завершення активних бойових дій триватиме до 5 років — окремо від замінованої суші.
«Після машин по замінованих полях все одно проходять люди»: як машини, дрони та саперні розрахунки прибирають тисячі «вибухових» гектарів
На сьогодні єдиним «проблиском надії» для замінованих територій лишається техніка — сотні тисяч гектарів неможливо розмінувати власноруч лише силами саперних розрахунків, розповідає журналістам «Вчасно» начальник групи механізованого розмінування ДСНС України у Донецькій області Сергій Репях. Проте головна складність процесу — його тривалість: кожен квадратний кілометр займає кілька діб безперервної роботи. А кожен вибух боєприпасу під технікою означає, що на ремонт підуть дні чи тижні «простою» через ремонт.
«Розмінування починається з того, що ми дізнаємось інформацію про територію — які бойові дії велися, хто на цій ділянці стояв. З цього можна зробити орієнтовні висновки, до чого слід готуватися. Тобто якщо тут стояли наші війська — їх могли закидувати всіма видами боєприпасів. Якщо ж територія була окупована й окупанти вимушено тікали з неї - значить, скоріш за все, тут будуть мінні пастки», — розповідає сапер.
Коли у саперів ДСНС є інформація для розуміння території, на неї заїжджають машини механізованого розмінування. Глибина, на яку вони проникають, регульована — від 5 до 30 сантиметрів. І, за словами Сергія Репяха, цього достатньо, аби виявити боєприпас та знешкодити його.
Функція керування також достатньо проста: паралельно з машиною для розмінування працює й дрон, який «контролює» та передає картинку на робочий планшет саперам. Ті керують технікою на відстані кількох десятків метрів — відстань, яка дозволяє уникнути поранень чи загибелі, коли розриватиметься знешкоджений GCS-200 боєприпас.
Однак наскільки якісною б не була техніка — вона не гарантує на 100%, що у землях, особливо сільськогосподарського призначення, нічого небезпечного не залишиться. Тому без людських рук розмінування не вважається завершеним.
«Найскладніше працювати на змішаних мінних полях — територіях, де є й протитанкові, й протипіхотні міни. Таким чином забруднено багато гектарів, і щоб обстежити одне велике поле — на це можуть піти місяці. А таких полів — десятки…
Ми виймаємо з землі усе, щоб у ній нічого не лишилося з заліза. Але на Харківщині протитанкову міну окупанти встановлювали на глибині двох метрів, — таку пастку робили, щоб максимально заховати вибухівку. Тому «сюрпризи» на полях бувають різні. Але більшість боєприпасів вдається знайти — якщо не технікою, то вже власноруч", — каже Сергій Репях.
О пів на 12 дня дрон та машина GCS-200 уже працює більш як шість годин на замінованому полі. Над головою — сонце, під ногами — міни та зорана технікою земля, в яку подекуди провалюються саперські черевики. Паралельно поруч бджоли, ґедзі та мухи — дрібні, та все ж незручності. Попри все це, сапер невідривно дивиться на зображення з дрона, не рухаючись навіть тоді, коли на оголену шкіру сідає ґедзь. Витримка та концентрація вражає.
З посмішкою піротехніки пояснюють журналістам «Вчасно»: уже звикли до таких умов. Роботу ніхто не зупиняє навіть тоді, коли на термометрі уже вище 41°C.
«Чим мій організм такий витривалий?.. Та нічим. Я просто роблю для своєї країни те, що потрібно», — з усмішкою каже Сергій Репях.
На полях у селищі Долина, розташованому на межі Донецької та Харківської областей, піротехніки ДСНС знаходили нерозірвані «Урагани», «Гради», протитанкові міни та різні модифікації касет. Середні статистичні показники достатньо «рясні»: за кілька днів на територіях, де проходили бойові дії, можна знайти десятки протитанкових мін і сотні касет.
«Забрудненість територій Донеччини велика. І процес розмінування — достатньо повільний, ми працюємо не на швидкість, а на якість. І в кожної машини механічного розмінування є свої межі можливостей, скільки вона може опрацювати квадратних метрів в день. Нашою «GCS-200» ми обробляємо на добу 5−6 тисяч квадратних метрів. І скільки вона пропрацює без поломок — питання, яке залежить від того, що станеться, коли машина виявить нерозірваний боєприпас. Снаряд може здетонувати й зламати якусь частину техніки, або ж вона його пошкодить — наприклад, «розіб'є» на частини.
Наступний процес розмінування — ручний, тобто по полю проходить саперний розрахунок. Це правило: після машини завжди йде людина, бо техніка не дає 100% гарантії розмінування", — розповідає піротехнік ДСНС.
Сергій Репях додає: коли GCS-200 нещодавно підривали протитанкові міни з додатковими «сюрпризами», це пошкодило вал машини — фактично його робочий орган. І такі поломки траплятимуться, зважаючи на те, які завдання виконує техніка. Інколи наслідки серйозні та довготривалі - здебільшого через пошук частини чи запчастини на заміну пошкодженої, оскільки техніка — німецька, й деталі часто доводиться чекати з-за кордону. Тож єдиний можливий спосіб боротися з цим і не влаштовувати «простої» — збільшувати кількість машин механізованого розмінування.
