День пам’яті жертв Голодомору, який покликаний вшанувати загиблих українців та українок. Штучно створений голод у XX столітті — це російська спроба зламати хребет української нації та повністю підкорити Україну. росіяни дотепер не визнають Голодомор та заперечують геноцид українського народу, який цілеспрямовано створила радянська влада. Східний Варіант розповідає історичну правду разом з професором, доктором історичних наук та дослідником штучних голодів Дмитром Білим.
Чому тема Голодомору є принципово важливою для України
Дмитро Білий — доктор історичних наук, професор, завідувач відділу дослідження голодомору та штучних голодів у Національному музеї Голодомору-геноциду. Він народився в Макіївці, що на Донеччині.
Білий Дмитро поруч із Пам'ятником жертв Голодомору. Фото: Білий Дмитро
На початку розмови Дмитро Білий зазначив, що Голодомор в Україні — це певний парадокс. Тому що землі нашої держави були світовою житницею із найдавніших часів, але при цьому Україна пережала страшний голод. Науковці визначають 3 періоди: 1921-1923 роки, 1932-1933 роки та 1946-1947 роки. Найбільше шкоди заподіяв голод 1932-1933 років.
Дослідник наголосив, що за своїми масштабами голод 1932-1933 років — це геноцид. Це — російська спроба зламати хребет української нації та повністю підкорити Україну.
Розкуркулювання селянина П. Масюка. село Удачне Донецької області, 1934 рік. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
“Ми називаємо Голодомор геноцидом, спираючись на дослідження Рафаеля Лемкіна. Рафаель Лемкін — автор концепції про геноцид, яка у 1948 році була визнана Організацією Об'єднаних Націй. В концепції дослідник назвав ознаки геноциду. Перша ознака — це знищення фундаменту нації. В Україні було винищення селянства. А село було основою української національної свідомості. Наступна ознака — це знищення інтелекту нації. У нас були масові репресії, розстріли, та знищення душі нації, тобто винищення національної церкви. Також важливий момент — це знищення генофонду нації. Це діти, яких відлучали від домівок або вони масово помирали. Також заселення територій іншими етнічними народами”, — пояснив Дмитро Білий.
Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори (у книзі “З ангелом-охоронцем і фото по життю” (автор Володимир Залізняк), зазначено, що комора належала розкуркуленому Олексію Дубині). Гришинський р-н Донецька обл., 30-ті рр. XX ст. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Професор наголошує, що ще у 1953 році Рафаель Лемкін на конференції в Нью-Йорку, куди з’їхались представники української діаспори, проголосив, що Голодомор 1932-1933 років має всі чітко виражені ознаки геноциду, які проводила москва стосовно України.
Науковець додав, якщо провести паралелі, навіть зараз, під час російсько-української війни, абсолютно чітко можна відстежити геноцидну політику росії.
Голод на сході України
Дмитро Білий зазначив, що територія Донеччини та Луганщини також зазнавала штучних голодів. Єдина специфіка цих територій в тому, що багато селян із різних куточків України тікали на шахти, бо сподівалися влаштуватися на металургійні підприємства:
“Ходила думка, що на території Донеччини та Луганщини давали спеціальні картки, які мали забезпечувати робітників харчами. Проте це далеко не завжди виправдовувалося. Голод серед шахтарів був страшний. Велика кількість робітників помирала. Й в'являлося, що люди тікали із шахт, бо, окрім того, що ніхто їх не забезпечував харчами, то ще й були небезпечні умови роботи. Річ у тім, що була знищена велика кількість фахівців, інженерів та технологів, які працювали над безпекою шахт. Тому в декілька сотень разів виросли втрати серед робітників. Це викликало ланцюгову реакцію, тому що казали, що це інженери псують техніку, й розстрілювали їх. Тому у 1930 роках більшість технічної інтелігенції була знищена”.
Розкуркулювання селян. c. Удачне Донецька обл., 30-ті рр. XX ст. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Дмитро Білий додав, що в той період влада переслідувала шахтарів, які влаштовували страйки із вимогами надати мінімальне харчування. Також переселяли селян із території росії. Завезли декілька тисяч господарств на території Донеччини та Луганщини. Це було зробленою із метою припинити кадрову недостачу. Тому що більша частина українського населення померла від голоду або була розстріляна.
“У 1938 році була постанова, яка заборонила шахтарям йти з роботи. Фактично було запроваджено кріпацтво на шахтах. Важливо пояснити, що села на території Донеччини та Луганщини були українські, а більші міста заселяли переважно російські робітники. Також були грецькі поселення. Тому голод страшно вдарив саме по українському селу. Зачепив такі відносно невеликі містечка, як Бахмут та Слов’янськ. Вимирали цілі села. Наприклад, у грецьких районах було до 30% втрат населення. Потім відбулися репресії за національною ознакою…” — розповів професор історії.
Селяни отримують пшоно на трудодні у колгоспі імені Д. Бєдного. Червоноармійський р-н Донецька обл., 30-ті рр. XX ст. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Зі слів Дмитра Білого, збереглися свідчення про те, як селяни намагалися доїхати в більші міста. Люди із Київщини та Вінниччини тікали на територію Донеччини або Луганщини, й гинули по дорозі. Велика кількість трупів була саме на залізничних вокзалах.
Історик розповів, що поширеними були такі захворювання: тиф, малярія та дизентерія. Наприклад, на території Приазов'я (Маріуполь та сусідні села), люди масово їли дохлу рибу, яку викидало на узбережжя моря, та помирали.
“Так відбувалося через те, що на території Приазов'я було заборонено самовільно ловити рибу. Усіх рибаків об'єднали в рибні колгоспи. У них конфіскували сітки та човни. Люди мали звітуватися за кожну рибину, яку виловлювали. Тому вони масово вмирали на березі моря, переповненого рибою”, — пояснив професор.
Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі с. Удачне Донецької області. 1933 р. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Дмитро Білий додав, що люди викопували дохлих тварин та їли їх. І від цього помирали. У них не було інших варіантів, звідки взяти їжу.
“Важливо згадати закон про 5 колосків, який набрав чинності 7 серпня 1932 року. Якщо мати йшла вздовж дороги, й зривала жменю колосків для своїх дітей, її за це могли розстріляти або позбавити волі на 10 років. Станом на 1 травня 1933 року, за офіційною інформацією, було винесено 10 тисяч вироків, із них був 301 розстріл. Але це абсолютно неповні дані…” — розповів історик.
Професор зазначив, що відсутність їжі породжувала канібалізм, люди втрачали розум від голоду та починали їсти інших людей.
Здавання зерна і сільгосппродуктів. c. Удачне Донецька обл., 1933 р. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного. Од. зб. 4-17902
Зі слів Дмитра Білого, дітей намагалися врятувати, тому їх масово залишали в дитячих будинках. Проте малечу і там не годували, тому вони гинули від голоду. Це відбилося на наступних роках, коли перші класи в школах були без учнів й учениць.
“Не можна не згадати про те, що були намагання спротиву. Збиралися організації, які писали листівки та намагалися їх поширювати. Проте спротив був приречений…” — поділився історик.
Професор наголосив на тому, що питомої різниці між голодом на території Донеччини та Луганщини, й інших регіонів не було. Але репресії продовжувалися й в наступні роки:
“За кількістю репресованих Донеччина та Луганщина ледь не перевищувала інші регіони України. Терор був розгорнутий дуже страшний стосовно цих територій”.
Чому росія не визнає Голодомор
Дмитро Білий підкреслив, що росіяни ніколи не визнають Голодомор.
Розкуркулена сім'я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ ст. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
“Я із деякими російськими науковцями у 1990 роках сперечався щодо штучних голодів. І їхній перший аргумент про те, що голод торкнувся усього радянського союзу. Але чому тоді залізним кільцем була оточена тільки Україна та Кубань, де переважало українське населення? Жоден інший регіон росії не пережив схоже. І ще одне питання, чому постанови про хлібозаготівлі торкались тільки України та Кубані? А пригадати систему чорних дощок, які перетворювали окремі села на концтабори. Якщо населений пункт або цілий район потрапляв на чорну дошку, тоді звідти вивозили всі харчі й забороняли завозити нові. Це була фабрика смерті для декількох тисяч українських поселень”, — розповів професор.
Історик зазначив, що існує безліч аргументів. Проте наразі росія — це тоталітарна, диктаторська держава:
“Вони створили так звану ідеологію, де сталін — ефективний менеджер. Ставлять йому пам’ятники по всій росії, й на окупованих територіях Донеччини та Луганщини. Вони дуже вдало імітують сталінську диктаторську людиноненависницьку систему. А Голодомор як геноцид руйнує їхній міф про ефективного менеджера сталіна, та загалом про всю систему. Голодомор демонструє, що це людоїдська система. В росії тема Голодомору абсолютно замовчується та фальсифікується. росія буде заперечувати геноцид 1932-1933 років допоки буде зберігатися неосталінська система”.
Розпродаж майна розкуркуленого селянина Мартиненка на “червоному базарі. с. Удачне Донецька обл., 1930-1932 рр. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Зі слів Дмитра Білого, дуже важливо досліджувати історію рідної країни. Це потрібно, щоб пам’ятати про стан України під контролем москви:
“Хто наш ворог і чому ми боремося? І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!”.