18 березня виповнюється 9 років з моменту здійснення Російською Федерацією міжнародного злочину: незаконного включення до свого складу окупованого раніше українського Криму та міста Севастополя. Виправдати агресію проти суверенної незалежної України та захоплення її територій Москва спробувала за допомогою імітації "волевиявлення" населення Криму у ході фейкового "референдуму".
"Голосування", під час якого мешканцям Криму не надали жодного вибору, проходило 16 березня у прямому розумінні слова під дулами автоматів. Хронологію злочину РФ, який поклав початок війні, що триває вже дев'ять років, нагадує OBOZREVATEL.
Окупація. Початок
Початок операції з захоплення українського півострова стартує з 20 лютого 2014 року. Саме ця дата вигравіювана на російській медалі "За повернення Криму", виготовленій на замовлення міністерства оборони РФ. І саме цю дату у Верховній Раді України офіційно назвали датою початку тимчасової окупації Кримського півострова та Севастополя Росією.
Безпосередньо ж окупація стартувала у ніч з 26 на 27 лютого, після велелюдного проукраїнського мітингу, в якому, зокрема, брали участь представники кримськотатарського народу. Вони не допустили скликання ВР АРК.
Коли ж учасники мітингу розійшлися, будівлі парламенту та уряду Криму захопили російські військові без розпізнавальних знаків. Вони також блокували військові частини Збройних сил України, під дулами автоматів позганяли депутатів кримського парламенту та змусили їх проголосувати за призначення нового "керівника" уряду (ним став колаборант Сергій Аксьонов) і проголосити референдум про статус Криму.
Вже 1 березня 2014 року у Росії було офіційно ухвалене рішення про введення російських військ на територію України. Агресор подбав про формальний привід для такого акту агресії. Ним стали "звернення" президента-втікача Віктора Януковича, який закликав президента РФ Володимира Путіна ввести російські війська в Україну, та прохання путінської маріонетки Аксьонова про необхідність "забезпечення миру і спокою" в Криму.
"Волевиявлення", якого не було
Так званий "референдум" щодо статусу Криму окупанти влаштували 16 березня. Спочатку його планували провести 25 травня. Однак у Криму відбувалися протести проти війни та збройного втручання Росії на територію півострова. Через них дату "референдуму" двічі переносили й він відбувся на більш ніж два місяці швидше встановленої на початку дати.
Те, як проходило так зване "волевиявлення", стало насмішкою над демократичними процедурами. Адже проводився фейковий плебісцит з порушенням українського та міжнародного законодавства, а жодна з міжнародних організацій не надіслала у Крим своїх спостерігачів.
На "референдум" виносилося два питання. Перше – про відновлення конституції Криму 1992 року. У Конституції Криму 1992 року було зазначено, що півострів - це окрема держава зі своїми державними органами, яка "здійснює на своїй території всі повноваження за винятком тих, які добровільно делегує Україні". Верховна Рада України визнала цей документ неконституційним, тому його скасували.
Друге "питання" – про "входження" Криму до складу Росії. Варіант залишитися в Україні навіть не розглядався.
Незаконне "голосування" тривало з 8 до 20 години 16 березня. За словами окупантів, було створено 1205 виборчих дільниць у Криму та Севастополі. На території Бахчисарайського району у місцях проживання кримських татар виборчі дільниці не було створені, оскільки не знайшлося добровольців для роботи у виборчих комісіях.
Порушення та фальсифікації ніхто не фіксував. За підсумковим протоколом Комісії Автономної Республіки Крим з проведення "референдуму" явка виборців склала понад 83%, а в Севастополі - майже 90%. Однак це дуже перебільшені дані. За інформацією лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва, реальна явка виборців не перевищувала 30%.
Під час "голосування" було виявлено безліч порушень з боку окупантів. Так, наприклад, день "референдуму" на території Криму було багато білбордів та сітілайтів з агітаційними матеріалами, які закликали голосувати за "возз'єднання" з Росією. У кримському відділенні Комітету виборців України зазначили, що голосування відбувається за застарілими списками виборців. Підтримали незаконне "приєднання" до РФ 474 137 осіб з Севастополя, хоча населення міста відповідно до даних міського управління статистики становило на 1 листопада 2013 року 383 499 осіб; тобто за "проголосували" 123% жителів міста.
США та країни ЄС не визнали результати так званого "референдуму" 16 березня та запровадили санкції проти російського бізнесу й високопосадовців. Генеральна Асамблея ООН, Парламентська асамблея ОБСЄ, Парламентська асамблея Ради Європи та інші міжнародні організації також підтримали територіальну цілісність України й засудили анексію та окупацію Криму Росією.
За цей злочин – перший у довгій низці наступних злодіянь – проти держави-агресора досі діють санкційні обмеження.
Анексія "без краплі крові"
Росія дуже поспішала "оформити" окупацію і заявити про свої начебто повні права на український Крим. Вже 18 березня президент Росії Володимир Путін разом з представниками окупаційної кримської "влади" Сергієм Аксьоновим, Володимиром Константиновим та громадянином Росії Олексієм Чалим підписав договір про "приєднання" Криму до складу Російської Федерації.
Попередньо передумови для підписання "договору" створила Держдума Росії, ухваливши заяву "Про ситуацію в Республіці Крим", внесену на розгляд спікером Сергієм Наришкіним та лідерами усіх парламентських фракцій російського парламенту.
А вже 21 березня Рада Федерації Росії "ратифікувала" так званий договір про "входження" Криму до складу Росії, підписаний Володимиром Путіним 18 березня: за "прийняття" Криму як нового суб'єкта федерації проголосували усі 155 сенаторів.
Тим часом "зелені чоловічки" продовжували блокувати військові частини по усій території Криму. Українським військовим офіційно було дано дозвіл виконувача обов'язків президента України Турчинова на використання зброї задля захисту життя і здоров'я військовослужбовців.
Російська пропаганда любить розповідати про "безкровну" анексію. Однак це, як і все, що твердять пропагандисти РФ, є брехнею.
18 березня під час штурму російськими окупантами фотограметричного центру ЗСУ в Сімферополі прямим влученням в область серця було убито українського військовослужбовця прапорщика ЗС України Сергія Кокуріна, капітана Федуна поранено в шию та руку, а ще один військовослужбовець отримав важкі травми ніг та голови "від ударів кийками, арматурою та іншими предметами".
А 6 квітня російський загарбник застрелив майора Військово-Морських Сил ЗСУ Станіслава Карачевського.
22 березня 2014 року відбувся штурм, який завершився остаточним захопленням Сакської авіабази. Після захоплення Криму російськими окупантами майор Карачевський залишився вірним присязі народу України та очікував виїзду на материк разом з іншими українськими військовиками.
6 квітня 2014 року близько 23:40 майор Станіслав Карачевський був застрелений молодшим сержантом Чорноморського флоту РФ Зайцевим двома пострілами впритул з автомата АК-74.
Також були вбиті щонайменше 11 кримських татар у перші дні окупації півострова.
24 березня Рада національної безпеки і оборони України доручила Міністерству оборони передислокувати військові підрозділи, що знаходяться в Криму.
Продовжити службу в Збройних силах України побажали 4,3 тис. із 18,8 тис. дислокованих у Криму військовослужбовців.
Нагадаємо, згідно з результатами соціологічних опитувань, 64% українців виступають за спробу військового звільнення Криму від російських загарбників, навіть якщо це створить ризик зменшення підтримки Заходу та більш тривалої війни. Якщо ж деокуповані й надійно захищені будуть усі території, включаючи Донбас, але крім нашого півострова, то 24% українців погодяться на такий сценарій.
