На ринках місцеві перепитують один в одного, де будуть, «якщо щось знову». Це «якщо щось» особливо добре чують ті, хто живе в селах на околицях кордону окупованої території.
Фото: пропагандистське видання "Газета.ру"
Місцеві мешканці розповідають: щодня світла у вікнах багатоповерхівок стає все менше. Навіть світло від свічок уже рідкісне — тому що люди виїжджають, чуючи, що все більше та голосніше «бахає» близько до них.
«Не доведи Господь на щось тут захворіти»
Дівчина з окупованого Маріуполя, яка називає себе Хель, додає: зараз місто, як і торік, під час окупації, стає небезпечним для здоров’я й навіть життя. Тепер захворіти на щось тяжке — абсолютно не проблема, бо збудниками є навіть продукти.
«Сусідка-медсестра сказала, що у Маріуполі багато хворих на жовтяницю, хворобу Боткіна. Не можна їсти в громадських місцях та на ринку пробувати продукти.
Також у Маріуполі яєчню смажити не можна, лише омлет. Сальмонела, вже є хворі. Воду пити не можна, вона лише для потреб. Купуємо питну та плюс ще кип’ятимо, довіри немає і до неї", — каже Хель.
Недовіра до води з гуманітарки, яку видають окупанти — не випадкова. Раніше місцеві вже мали серйозні проблеми саме через неї - зокрема, і у 2022 році, коли місто опинилося на межі холери. Тоді місцевим лишалося пити воду або дощову (зібрану самотужки), або з калюж, або гуманітарну.
«Центр допомоги на Писарєва. Ми там брали воду. Як хворів від неї живіт, яка була діарея навіть у кішки! Думали, вріжемо дуба. Що ми тільки не пили зі своїх запасів… Діарея була у всіх. А, може, й холера», — каже Хель.
«Вони так ставляться до нас тому, що до них так ставляться»
Місцеві розповідають: станом на зараз окупанти дуже чітко показують своє ставлення до українців — навіть тих, хто лишився під окупацією та навіть підтримує їх. Однак ця позиція ненависті була сформована навіть у донеччан, які під окупацією були ще з 2014 року.
«Я сама з Донецька, але з 2015 живу в Маріуполі. Я часто їздила додому до батьків у Донецьк, і місцеві на той момент уже були розлючені на українців. Один раз мені сусідка сказала: «Ми тут з копійки на копійку перебиваємось, а ви живете на широку ногу». Хоч я так само вколювала на роботі, винаймала квартиру, виховувала дитину. Пам’ятаю, вона мене звинувачувала за те, що Україна дає великі виплати переселенцем, хоча я мала всього 1000 грн на дитину. Коли казала, що навіть гуманітарку не отримую — мені не вірили й казали, що я брешу.
Фото: мешканка Маріуполя Хель
Медицина в Донецьку за останні роки стала повною лажею. Лікарі вкрай охаміли. Моя знайома 2020 році в Донецьку повела дитину на огляд перед школою. їй лікар відкрито сказав платити 3 тисячі рублів, щоб усе швидко пройти (й «без проблем»). Але нещодавно я вже сама зустрілася з бідою — моїй бабусі стало зле. Викликали реанімацію, її госпіталізували в 17 лікарню в Маріуполі. У коридорі почали ставити крапельниці, щоб не витрачати час, робити уколи, щоб привести до тями. Але вибігла завідувачка і почала кричати, щоб бабусю прибрали — мовляв, вона помре через три години, а у цієї сволоти будуть проблеми", — обурюється жінка.
Донеччанка зауважує: на цьому «пригоди» хворої бабусі не закінчилися, тому що після її смерті почалися нові проблеми.
«Бабуся померла 22 травня — тоді почався ще більший цирк. У пенсійному фонді видали похоронні 6 тисяч (похорон, на хвилинку, обійшовся у 124 тисячі). Ми в них запитали, як на таку суму можна взагалі поховати людину — і нам сказали, що це наші проблеми. Скрізь черги! А коли отримували свідоцтво про смерть, то дівчина, яка там працює, сказала, що у неї один «робочий» палець, і швидше друкувати вона не може…
Тож чому ви дивуєтесь такому скотарському ставленню від донецьких? Вони сюди приїхали й почали так ставитися до нас тому, що до них там ставляться аналогічно. Їх ні в що не ставлять — і вони своєю чергою нас ні в хрін не ставлять", — каже донеччанка.
Від безкоштовної стоматології - до беззубих посмішок
Хель додає: старі люди за час бомбардувань (і під час окупації) перестали отримувати медичну допомогу. Тож тепер мають «характерні» для росіян посмішки — беззубі.
«Літні люди при бомбардуваннях втратили свої зубні протези й залишились без нижньої щелепи. Тепер посміхаються беззубим ротом: хоч втратили зуби — але добре, що живі. А до війни у Маріуполі зубні протези пенсіонерам робили безкоштовно», — пригадує дівчина.
Аналогічна проблема навіть із вимірюванням тиску — те, що в Україні робили безкоштовно в кожній аптеці, тепер можна отримати лише заплативши немалу суму.
«Якщо раніше в Маріуполі тиск вимірювали безкоштовно в будь-якій аптеці, то зараз думаєш або в мене прилад бреше, або я вмираю за показаннями їхнього приладу, бо показує якісь нереальні цифри. Щоб виміряти тиск, треба їхати невідомо куди.
А самостійно виміряти собі майже неможливо — тут тонометри, як і всі інструменти, дуже дорогі, а відремонтувати власний неможливо — в Маріуполі ніхто навіть кавоварки не ремонтує, нікого немає, хто на цьому знається", — каже маріупольчанка.
Пенсіонерам у Маріуполі не вистачає грошей на ліки. Водночас ті самі «безкоштовні» можуть отримати лише ті, хто вже вистояв кілька десятків діб у черзі за російським паспортом
Про безкоштовну допомогу довелося забути не лише тим, хто потребує допомоги здоров’ю, а й тим, кому раніше за інвалідністю могли встановити протези. Тому зараз багато маріупольців вимушені ходити без руки та без ноги — і навіть не мати надії отримати протез.
«Прийшла до клініки жінка без ноги. Їй навіть протез не поставили, лише за інвалідністю виплатять 10 тисяч рублів, хоча протезування дорожче в кілька разів. Жінка постраждала у будинках на Кірова. Каже, досі не може повірити, що не має ноги. Жінці трохи більш як 50 років», — розповідає мешканка Маріуполя.
Маріупольці в окупації (навіть ті, хто раніше були готові «піддакувати» окупантам) визнають: зараз жити в місті - неможливо. Немає жодних умов для місцевих — або лишень для приїжджих росіян, яким дозволено усе та навіть більше, або ж доводиться виборювати свої ж державні права з «хачами», яких ставлять в рівень із маріупольцями.
«Немає паспорта — можеш лягти й помирать»
Аналогічний безлад (і абсолютний законний!) відбувається і з інсуліном, який життєво необхідний місцевим. аби виживати. Придбати його в аптеках майже нереально — з тієї причини, що місцеві фармацевти його не замовляють. Тож фактично єдиним варіантом отримати ліки є… отримання паспорта. Від нього залежить, чи житиме інсулінозалежний маріуполець.
Журналістам «Вчасно» місцева жінка зізнається: через це спекуляція з ліками — величезна. І саме ними можна буде заманювати місцевих на вибори або й на каторгу — тому що медикаментами маріупольців можна шантажувати.
«Днями з’явилося відео, як чоловік обурюється, що йому без паспорта не видали інсулін. Дивно, як це взагалі потрапило в соцмережі, бо тут за таке скручують на місці! Це правда. Інсулін неможливо отримати, якщо у тебе немає паспорта рф. Громадянства росії. І це законно, бо ці ліки має видавати лікарня, а оскільки у нас тут уже нібито росія, то верхівка думає, що всі з паспортами ходять. Але його отримати — неможливо! Люди кожен день стоять у черзі до 10 годин, щоб просто подати документи. А ті документи губляться, людей на день приймають максимум 20: то обід, то справи, то в туалет бігають. А щоб ви розуміли, список тих, хто чекає на паспорт (чи подавав документи, чи тільки заявку подав) — 20 тисяч, і це тільки у центральному. Ну й отримали паспорт мало хто. Тому хто доживе до своєї черги — той і вколеться», — розповідає Світлана.
Жінка додає: для тих, у кого грошей достатньо, проблеми з ліками немає. І той самий інсулін «розходиться» — хоч отримати його здається неможливо.
«Моя знайома — медсестра в лікарні. То там є схема, що можна підійти до однієї людини, покласти їй у кишеню енну немаленьку суму, і почекать у коридорі. І тобі буде інсулін, і сильніші препарати (наркотичні - ред.) — так можна отримати. Тільки треба гроші. А в кого вони зараз є? І там суми дуже немаленькі, вищі, ніж у росії. За інсулін знаю суму — 3500 рублів мінімум, і всі гроші забирає собі лікарка, а робиться запис, ніби воно було комусь видане як хворому на діабет. Тут взагалі все вдвічі дорожче, а медикаменти — то взагалі втричі, бо тут хворі всі, хто живі» — додає маріупольчанка.
Маріупольська окупаційна влада відверто ігнорує проблеми містян — або не хоче напружуватися до приходу України, або ж просто «плює» на їхні потреби, ставлячи в гідності нижче за приїжджих
«Досі немає інструментів — усе порозкрадали й вивезли, а президенту „жме“ привезти сюди прилад для МРТ»
Хель зауважує: в місті, пограбованому окупантами, медицина змушує виживати, а не жити.
«У Росії такі дикі апарати МРТ, що пацієнти там лежать кілька годин. У Маріуполі апарати МРТ були найсучаснішими, процедура займала кілька хвилин, а не годин. Але невідомо, куди поділись маріупольські апарати МРТ — чи їх встигли вивезти, чи їх вкрали. Один був у „Коді здоров’я“, два апарати були у лікарні за „Нептуном“, у першій лікарні на Ілліча був найкращий МРТ та найкращі лікарі. Тепер цього всього немає - відколи в місто зайшли російські люди в формі», — каже дівчина.
