Під час подій 2014 року сьогоднішня молодь окупованого Донецька була ще дітьми з початкової школи. Але деяким з них, що провели більшість життя в окупації, вдається залишатися проукраїнськими навіть зараз. «Східний Варіант» на правах анонімності поспілкувався зі студентом, що з початку російської агресії проживає в окупованому місті.
З самого народження 18-річний Владислав (ім’я змінено заради безпеки героя — ред.) проживає в Донецьку. Під час подій 2014 року, коли йому було 10 років, він разом з батьками опинилися у вимушеній окупації.
«Початок окупації торкнувся мене, напевно, в усіх планах. А саме проблема з роботою у батьків, подальші обстріли, оскільки спочатку я проживав у нині одному з прифронтових районів Донецька», — каже він під час спілкування.
Фото з особистого архіву донеччанина Владислава (ім’я змінено заради безпеки героя — ред.)
Владислав каже, проукраїнська позиція у нього з’явилася завдяки тому, що він мав можливість порівняти рідний Донецьк з підконтрольним на той момент українській владі Маріуполем:
“Проукраїнська позиція в мене з'явилася, коли я вперше виїхав із "днр" до Маріуполя, і в мене з'явилися приклади для порівняння. Після цього я розумів, наскільки все погано в Донецьку, і як "російський світ" катить місто у прірву”
Щоправда, за його словами, на окупованих територіях цю позицію доводиться ретельно приховувати, кажучи, "які українці погані", бо за проукраїнські думки можуть бути погані наслідки.
“Я ніяк уже не реагую на те, що тут не можна виявляти свою справжню позицію та свої інтереси. За всі ці роки, на жаль, звик. Не боюся, але ретельно приховую власну позицію, щоб про неї ніхто не знав”, — каже студент.
При цьому на російську пропаганду він реагує вже досить холодно. Владислав підкреслює, що за ці роки стало вже “якщо чесно, все одно”.
Початок повномасштабного вторгнення росії
За словами нашого героя, початок повномасштабного вторгнення для вже давно окупованих територій став не меншим шоком, ніж для усієї України:
“Коли росія вторглася на територію України 24 лютого минулого року — це стало для мене шоком. Я до кінця не вірив у це, не думав, що там на таке здатні. Помилявся”.
Владислав каже, що це похитнуло віру місцевих жителів окупаційній владі та сильно змінило усе життя мешканців міста.
“Торкнулося це й нас. Місцева "влада" обіцяла містянам "захист та мирне небо над головою", а за підсумком отримали жорстокі обстріли, яких не було всі ці, як кричать місцеві пропагандисти, "8 років"”, — розповідає хлопець.
Фото: Пошкоджений в результаті обстрілу дім в Донецьку, особистий архів донеччанина Владислава
Славнозвісна мобілізація і ситуація в окупованому Донецьку
За словами Владислава з початком військового вторгнення на окупованих територіях почалася тотальна мобілізація чоловічого населення, що продовжувалась до осені. Наразі ж ситуація полегшилася та в місті про це не говорять. Звісно, є розуміння, що мобілізація може повторитись.
«У Донецьку залишився через сім'ю та друзів. Я така людина, не готова так одразу все кинути, відпустити все і поїхати, тому і залишаюся тут», — каже Владислав.
Відомо що з початку повномасштабного вторгнення в окупованому Донецьку почались серйозні проблеми з водопостачанням, але, за словами хлопця, з водою йому більше пощастило ніж іншим. Віднедавна вона у нього є завжди, щоправда, тільки холодна.
Так само важко в окупованому місті з роботою.
«Щодо роботи мені важко сказати, але за прикладами, про які я чув від близьких мені людей — важкувато. Щодо перспектив, на жаль, відповісти не можу», — сказав він.
Фото: Донецький вокзал, особистий архів донеччанина Владислава (ім’я змінено заради безпеки героя — ред.)
Віра в деокупацію Донецька не згасла
За словами Владислава, не зважаючи на усі негаразди, віра в деокупацію міста не згасла та він ще покладає надії на повернення до нормального життя.
“У деокупацію я вірю, але, швидше за все, не цього року. Дуже це все тут затяглося. Але впевнений, цей момент рано чи пізно настане. Якщо ситуація зміниться — як і всі жителі Донецька повертатимемося до нормального життя. Вчитися, працювати та розвиватися далі”, — резюмує хлопець.
Роман Сєврюков
