Барвиста і сучасна, гімназія в Гірському видається оазисом посеред одноманітності. Навкруги – непримітні будинки, подібних до яких чимало в пострадянських поселеннях.
Поки йдемо від автобусної зупинки, натрапляємо на багнюку незасфальтованої дороги. У ніс із кожним подихом б’є запах спаленого вугілля – так, що незвиклим приїжджим спершу може бути важко дихати.
Гірське – десятитисячне містечко на Луганщині. До Золотого, де розміщено блокпост українських військових, – близько 17 кілометрів, до тимчасово окупованого Первомайська – 30, до Кадіївки (Стаханов) – 40.
Не дивлячись на близькість до тимчасово окупованої території, школа в Гірському не просто продовжує працювати, а розвивається. Заходячи всередину, думаємо, що потрапили в паралельний світ – свіжо пофарбовані стіни не в блакитний чи зелений, великі пластикові вікна. І найважливіше – тепло. Так що вчителі та учні ходять по школі в легкому одязі.
“Тепло і світло для дітей – головне для нас”, – каже директорка Олена Кацинська.
Красивою школа стала ще в 2006-му. Тоді приміщення відремонтували після пожежі, яка охопила третій поверх і дах. Проте, за словами директорки, тоді ремонт зробили неякісно, використали погані матеріали.
“Лише здавалося, що школа – з новими вікнами, – вони продували, хоч і пластикові”, – розповідає директорка.
Виправити це вдалося кілька років тому. Гірське поки не входить до об’єднаної територіальної громади, проте школа тут уже стала опорною. Тож для неї, згідно з проєктом уряду, виділили кошти на реконструкцію.
“Але коли почалися роботи, ми зіткнулися з труднощами: кошти виділені на одне, а потрібно було повністю міняти опалювальну та електричну системи, які не витримували нове оснащення. Тому проєкт передивилися”, – каже пані Олена.
Тож у школі замінили теплову та електричну системи, з’явились сучасні кабінети з навушниками, щоб слухати іноземну мову, демонстраційними дошками для природничих предметів, інтерактивними дошками та комп’ютерами.
Клас для вивчення іноземних мов
У школі також є Wi-Fi та 25 планшетів, які вчителі можуть брати для занять. Тож шукати щось в інтернеті можна прямо на уроці. Особисті ж девайси на заняттях використовувати заборонено – у класах є спеціальні шухлядки для них.
Грошей вистачило на все, окрім ремонту їдальні, спортивної та актової залів. Тож, за словами директорки, відділ освіти зараз займається продовженням ремонту гімназії.
Проте у гімназії є невеличкий тренажерний зал. У ньому, каже пані Олена, займаються як діти, так і вчителі.
Тренажерний зал
Подвір’я директорка сподівається теж невдовзі теж відремонтувати. Хоче бачити за вікнами яскраві тротуари і газони. Як тільки відділ освіти скаже, що на це виділять кошти, пані Олена планує звернутись до дизайнерів, аби розробити проєкт благоустрою.
А ще хоче, щоб у коридорах були рухомі сітки, щоби чіпляти на них роботи учнів, а без потреби – скручувати їх під стелю. Таке вона бачила в литовських школах.
“Я була в Литві, Польщі і бачила, які мають бути кольори – які дозволяють психологи. Тому в нас ви не побачите наляпаних картинок, прибитих стендів. Поки в нас є переносні дошки, до яких ми щось чіпляємо, щоб показати”, – пояснює пані Олена.
У Литву вона із учителями потрапила в межах україно-литовського проєкту. Спочатку там училися діти, а потім – педагоги.
Також якось, відвідавши блокпост у Золотому, представники посольства та військових відомств Латвії вирішила подивитись, які поряд є школи.
“Сказали, що і в Латвії не всі школи мають такий вигляд”, – пишається директорка.
ОПОРНА ШКОЛА – ЦЕ ПРО ОПОРУУ Гірській гімназії навчаються 457 учнів. Деяких, які раніше вчилися в інших школах, підвозять автобусом. Гімназія, яка стала опорним закладом, має дві філії. В одній, де лишилась тільки початкова ланка, навчаються 25 учнів. В іншій, філії тільки з 1-9 класами, – 80 учнів.
Директорка розповідає, що пониження ступенів шкіл і перехід дітей в опорну відбувся не дуже болісно.
“В одній філії вчителів зовсім не чіпали – навіть з іншої спрямували туди працювати. В іншій нам довелося звільнити 2-3 людини. Люди були попереджені. У тій філії і на той час навчалися дуже мало дітей. Особливо, 5-9 класів”.
Комп’ютерний клас
Комп’ютерний клас
З батьками все теж минуло без протистоянь.
“Багато з них побачили, що до нашої гімназії їздить автобус, що дитині потрібно навчатись не там, де 3-4 людини у класі, а там – де є колектив, де є за ким тягнутися. Тому вони ще до того, як закрився другий ступінь, почали переводити дітей до нас”, – пояснює пані Олена.
Додає, що дітям спершу було важко в новій школі – через більші вимоги до навчання. Проте вони вже звикли.
Опорною гімназія в Гірському є не тільки для дітей, які раніше навчалися у школах поблизу. Діти з тимчасово окупованих територій часто вчаться тут на екстернаті, щоб отримати українські свідоцтва і продовжити навчання у вишах.
Навчаються тут і переселенці. За словами пані Олени, учні адаптувались. Є такі, які живуть у Гірському з бабусями, аби потім отримати атестат, а їхні сім’ї лишилися на тимчасово окупованих територіях.
Завдяки написанню громадських проєктів, гімназії вдалося облаштувати бібліотеку. Окрім книжок, тепер там є столи і ноутбуки. Учні, в яких удома немає інтернету та комп’ютера, мають змогу тут займатися після уроків.
Раніше, каже директорка, переселенців було більше.
“Зараз їх до 30-ти. Деякі повернулися до Первомайська. Я розумію людей. Хоча вони не задоволені тим, що там відбувається, там є своя домівка і все нажите за життя. Дехто поїхали далі – в Дніпропетровську область, Полтавську, Харківську. Їм потрібно було оплачувати житло, а на шахті могли довго не платити”.
“Шахту часто обстрілювали, а це єдине підприємство в Гірському, – продовжує пані Олена. – Якщо закриється вона, міста не буде. Молоді люди і ті, хто мають дітей, – просто повиїжджають. Тому люди борються за те, щоб шахта працювала, і вимагають, щоб виділялись кошти на зарплатню і реконструкцію”.
У 2014-му, коли були обстріли, школі пощастило – жоден снаряд не прилетів сюди. Проте під обстріли потрапляли об’єкти, що поряд, – дім культури (він дуже зруйнований, вікна зараз забиті) і водоканал.
“Дуже гучно, школа дрижала, діти боялися. І в нас, на жаль, немає бомбосховища. Школа майже вся скляна, заховатися ніде. Ми шукали місця, де менше скла – переважно на першому поверсі. Усі збігалия туди.
Нас іще рятувало те, що багато батьків забирали дітей, коли починалися обстріли. А якщо вони починалися з 5-ї ранку, то вони могли й не пускати дітей. Вони нас попереджали, і тому були трішечки спокійнішими”.
Кілька молодших учнів після обстрілів перестали розмовляти. “Ми даємо завдання їм письмово”, – зазначає пані Олена.
З ними працювали психологи – у школі та у філії попаснянського реабілітаційного центру “Лелека”. Тільки зараз, каже директорка, ці діти починають потрішечки говорити.
Уже не так інтенсивно, але вибухи чути й зараз.
“Гучні обстріли були і два тижні тому. Я сиділа в кабінеті, і як бабахало – підлога тут дрижала. Але ми вже не так це все сприймаємо. О, знову грюкнуло. Розумієте? Звикли і діти, і ми”.
LEARNING HUB“Що ж це, куди не зайдемо, – всюди англійська?!” – сміється пані Олена.
Кабінет за кабінетом вона відчиняє двері, аби показати, як там облаштовано простір, яке є обладнання. І вже втретє натрапляємо на урок англійської.
Learning Hub
Вивченню цієї мови в гімназії приділяють чималу увагу. Минулоріч тут з’явився Learning Hub (освітній хаб) за підтримки Британської Ради в Україні. Це – приміщення з іноземними книжками на полицях, хорошими меблями і яскраво розмальованою стіною. На ній – Пітер Пен, Гаррі Поттер та інші герої на тлі Біг-Бену.
“Це наша спільна з учнями ідея, – розповідає вчителька англійської мови Юлія Дробатюк. – Улітку ми переписувались, вирішували, що намалювати. Потім залучали директорку – їй усе сподобалось. Хотілося, щоб це не був просто лондонський автобус”.
Learning Hub
В освітньому хабі проводять додаткові заняття для учнів. Наприклад, по п’ятницях дивляться та обговорюють фільми англійською (цю активність назвали просто – Friday Evening, П’ятничний вечір). Зараз готуються до тематичного вечора про Гаррі Поттера.
Часом учителі приводять сюди дітей і на уроках – наприклад, щоб почитати книжки, які надала Британська Рада. Або ж беруть книжки на свої заняття.
Також хаб використовують як базу для інших активностей. Так, учень проводить тут заняття з Кубика Рубіка для учнів 5-9 класів.
“Хлопець написав проєкт і виграв сучасні Кубики Рубіка. Коли їх привезли, ми були в шоці – наскільки це на професійному рівні. Коврики, де вираховується час, самі кубики прямо пливуть у руках, ще й різної форми. На той час саме таких ще не було у продажі. Вони і дзеркальні, і трикутні – які хочеш”, – ділиться директорка.
А ще – в хабі працює медіаклуб. Серед іншого його учасники знімають відео про те, як правильно вимовляти певні фрази англійською, та діляться ними у фейсбуці. Ролики показують і на телевізорі в холі – його спеціально придбали, щоб ділитися з батьками шкільними новинами. Там показують відео про активності, що відбуваються в школі, та навіть вітають одне одного з днями народження.
вчителька англійської мови Юлія Дробатюк
Директорка каже, що в планах влаштовувати в хабі заняття не тільки для учнів, а й для вчителів та батьків.
Та вчителі вже тут проводять заняття одне для одного.
З пані Юлією працює ще одна вчителька, яка проводить тренінги для вчителів. Розповідає про те, що дізналася під час тренінгу Британської Ради в Києві. Наприклад, як навчити дітей правильно читати, як правильно вчити аудіювання.
“Ми обмінюємося методами і формами роботи, дивимось ролики. Вона це проводить у вигляді тренінгу – і малюємо, і пишемо, – розповідає пані Юлія. – Зараз ще один учитель поїде в Київ, де буде навчання дискусії та дебатам (на момент публікації цей тренінг уже відбувся – ред.). Коли вона приїде, теж буде з нами ділитися методами. Під час того же Friday Evening зможемо проводити дебати”.
На зимових канікулах, каже вчителька, збирали не тільки вчителів англійської, а ще географії та інформатики. Вони намагалися розмовляти англійською і обговорювали спільні для трьох предметів методики.
“Що спільного у вчителів англійської і географії?”, – запитуємо.
“Наприклад, ми вчимо спільні теми – Британія, як поєднується Королівство, як ми можемо подорожувати, – пояснює пані Юлія. – На уроках ми працюємо за комп’ютерами, використовуємо різні програмки. Тож тут нам допомагає інформатика. Вчителі навчаються від учителів”.
ШКОЛА, ЩО ЖИВЕ ПРОЄКТАМИ“Одразу кажу, зараз інтерактивна дошка не включена, бо в нас не новий матеріал”, – виправдовується вчитель фізики, коли ми заходимо до нього на урок.
“Та ми не перевіряємо вас, Михайло Миколайовичу”, – сміється директорка.
Фотограф іде в кінець класу, щоб зробити загальну світлину. Аж тут вигукує: “Я щось знайшов!”.
Під останньої партою дві старшокласниці розмальовують ватман.
“Це вам Махайло Миколайович дозволив?”, – запитує пані Олена
“Ми слухаємо та малюємо”, – легко відповідають дівчата.
“Вони малюють листівку на місячник зарубіжної літератури”, – пояснює нам директорка.
Кожен місяць у гірській гімназії присвячено певному предмету. Це означає, що кожного дня відбувається якась активність – квест, вікторина, естафета тощо. Помісячний розклад визначають спільно на педраді. Активності готують не тільки вчителі, а й директорка – вона має години зарубіжної літератури.
Також щороку в школі ставлять новорічну казку. Директорка каже, що ці постановки можна показувати і на великій сцені. Уже є спрацьована група дітей, і грають не тільки вони, а і вчителі та заступники директорки.
Зі старшими класами грають у Мафію і економічні та політичні ігри. Наприклад, останнього разу на базі місцевої ГО “Гірський бум” провели гру про децентралізацію з дорослими, а на базі школи – з дітьми. Вони самі керували фінансами, дивилися, як може розвиватися громада.
Взагалі такі активності і проєкти – це те, чим живе школа. З 2016 року тут не збирають батьківські внески і тому гімназія шукає інші можливості. Разом із адміністрацією та вчителями в пошуці й учні.
Наприклад, вони брали участь у проєкті від “Гірського буму” для Донецької і Луганської областей. Школярі виграли аж 6 проєктів на суму до 40 тисяч гривень.
Так у школі серед іншого з’явились: зона відпочинку на 3-му поверсі – з диванчиками, картинами, шаховими столами і настільним футболом; затемнення на вікна в актовій залі (раніше світло заважало щось побачити на екрані проєктору); фото- і звукове обладнання для медіаклубу; телевізор у холі; намет на 50 осіб у вигляді морської зірки – у ньому влітку влаштовують заходи для дітей із табору з англійської мови.
А сьогодні на трьох поверхах початкової школи розмальовують стіни. Для цього спеціально приїхали художники.
Художники починають роботу
Один із них, Ян Птушко, розповідає, що школа попередньо надіслала зображення. Сама робота займе півтора дня, а після – буде майстер-клас для учнів.
“Вони будуть довершувати, це обов’язково. Ми їм наведемо контур, а вони потім нам допоможуть замалювати”.
(Через 2 дні після того, як ми поїхали, малюнки були готові).
Це – проєкт, який школа виграла за програмою Британської Ради “Активні громадяни”. Її мета – згуртувати людей у громадах, щоб вони спільно покращували середовище навколо себе. А також – навчити, як це робити.
Тому відібрані люди – фасилітатори – їздили навчатись у Київ, а потім навчали людей на місцях.
Пані Юлія розповідає, що фасилітатори розповідали вчителям, як вести діалог, як згуртуватися для спільного вирішення проблем і шукати шляхи розв’язання, зокрема й через написання проєктів. Тепер фасилітатори самі пишуть заявки на фінансування невеличких проєктів.
“Це зараз дуже потрібно, завдяки проєктам ми і виживаємо”.
Вікторія Топол, “Нова українська школа”
Усі фото: В’ячеслав Непран
Проєкт “Школа як осередок соціальної згуртованості та стійкості в громаді” реалізовується Британською Радою в Україні у партнерстві з Міністерством освіти та науки України за фінансової підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
