До тих пір, поки я не завела собаку, я й гадки не мала, яке в Америці «собакоцентрічне» суспільство! Тобто здогадувалася, але в повній мірі не уявляла, поки в нашій родині не з’явився Воллі. Так, це мій собака і звати його як робота, який рятував планету. Йому 10 місяців, він з притулку, помісь лабрадора з чимось ще.
Ставлення американців до собак виявляється вже у тому, як тут називають їх та людей, з якими вони живуть. Тут майже ніколи не говорять «господар» або «власник». Тут кажуть «parent», або батько. Мене постійно називають «мама Воллі». А у мого сина можуть запитати: «Як поживає твій брат?» До речі, навіть на упаковках продуктів для собак останнім часом стали все частіше вживати слово «батько».
На вулицях американської столиці та у багатьох інших містах можна побачити спеціальні станції із пакетами, щоб прибрати за собакою, відром для сміття і санітайзером для рук. І вони тут ледь не на кожному кроці: у місті, де я живу у штаті Меріленд, – практично за 100 метрів одна від одної. Загалом, не прибрати за собакою тут просто неможливо - це непристойно, за це штрафують, та ще й нагадування всюди.
До речі, собака в Америці - це ще і чудовий спосіб покращити англійську для васника. Навіть під час невеликої прогулянки 5-7 досить змістовних нетривалих розмов вам забезпечені! З собакою обов'язково будуть знайомитися перехожі і питати, скільки їй років, звідки вона, що любить, чого не любить і так далі.
Тих, хто вигулює собак, називають «догвокерами», а тих, хто сидить з собаками, - «догсіттерами» і часто жартома - «бебісітерами». Тобто знову про собак говорять так, як про людей. Найняти «догвокера» або «бебісітера» - недешеве задоволення. Прогулянка коштує мінімум 20 доларів. Взагалі на собак тут витрачають чи не стільки ж грошей як на дітей.
У Вашингтоні і околицях дуже багато кав’ярень і ресторанів з позначкою «dog friendly», або «дружні до собак». На вулицях можна побачити миски з водою для собак.
А в кав'ярні Starbucks навіть придумали спеціальне частування для таких відвідувачів - папучіно. Це просто збиті вершки в стаканчику. Мій Воллі вже знає, що коли ми заходимо до кав’ярні і я замовляю собі еспресо, на нього чекає папучіно!
Втім, «дружні до собак» тут не тільки кав’ярні і ресторани, а й бібліотеки! У всіх бібліотеках нашого округу Монтгомері в штаті Мериленд є щотижнева акція "Почитай собаці". Волонтери приводять сюди собак, а батьки - дітей, які з якихось причин соромляться читати вголос і бояться зробити помилку.
Є і ще одна відмінність американського собачого словника від українського. Якщо в Україні собак «заводять», а тих, що в притулку, - «беруть», «підбирають», то у США цуценят «всиновлюють», приймають в родину. Тобто використовується те же дієслово, що і для усиновлення дітей. І є безліч організацій, які займаються усиновленням собак, зокрема, влаштовують спеціальні акції, на які будь-хто може прийти, познайомитися з собаками і вибрати свою, єдину.
Загалом, собака в Америці - це ваш родич, а не якийсь там «чотириногий друг» або «домашній вихованець». Собаки тут буквально купаються в любові. Як в басейнах в день їх закриття наприкінці літа, коли похлюпатися у воді нарешті дається змога не господарям без собак, а собакам без господарів. Тобто без батьків.
