Шість років тому Артема – це вулиця сучасного мегаполісу, із бутіками, статусними ресторанами, ТЦ зі світовими брендами та жвавим авторухом. По ній донеччани водили приїжджих, щоби похизуватись пафосом, багатством та чистотою «шахтарської столиці».
Сьогодні шестисмугову Артема у «неринкові» дні та години (а на ній розташовані одні з найбільших ринків у місті – книжковий, радіотехніки та продовольчий) можна перебігти пішки, не боючись автомобілів.
Радіо Донбас.Реалії запрошує вас пройтися від Центрального універмагу до торговельного центру «Білий лебідь» і подивитись, що лишилося від пишності «Першої лінії», як вулицю Артема іще називають донеччани.
Інші прогулянки: Опустевшая Университетская | Донецька Петрівка. Як виглядає наближений до боїв район | Пройдитесь по разрушенной части Донецка | Камброд, «Мир», Оборонная: прогулки по Луганску вечером.
Ми починаємо від донецького ЦУМу. Будівля одного із найстаріших торговельних центрів Донецька складається із трьох корпусів: найстарішого центрального та двох бокових «крил». «На плаву» лишилася тільки центральна будівля: на першому поверсі там можна купити золото і срібло, на другому – годинники, постільну білизну, шапки та взуття.
Нещодавно в будівлі ЦУМу відкрився продуктовий супермаркет «П'ять вершин» – на місці магазину іще однієї місцевої торогвельної мережі «Семерочка», що її пов'язували із «народним губернатором Донбасу» Павлом Губарєвим. Донеччани пов'язують перейменування з черговим «віджимом» бізнесу – ніби-то абхазами (про що свідчить і нова «гірська» назва мережі), а також дорікають на гірший асортимент, жахливу якість та високі ціни у новому супермаркеті.
Інший бік ЦУМу ледве жевріє, про що говорить і його «нетоварний» вигляд. У відчиненій будівлі можна купити хіба якісь дрібниці, наприклад, посуд.
Восени минулого року із двох ювелірних відділів ЦУМу хтось виніс понад 10 кілограмів золота та діамантів, як спочатку повідомлялось, на 30, а потім на 150 мільонів рублів. Цікаво, що трапилось це вночі під час комендантської години, коли вулицями міста можуть ходити тільки члени угруповання «ДНР». Через деякий час торгівля «ювеліркою» в ЦУМі почалася знов.
Площа Леніна та світломузичний фонтант на ній – одне із найулюбленіших місць прогулянок донеччан із дітьми на вихідних. На задньому фоні – будівля Мінвуглепрому, в якому працював сталінський міністр вугільної промисловості Олександр Засядько. Угруповання «ДНР», можливо, на тлі кризи вугільної промисловості в ОРДЛО, планує зробити там філію Донецького художнього музею та присвоїти ім'я свого покійного ватажка Олександра Захарченка.
Трохи нижче на площі Леніна – легендарний готель «Донбас Палас», колишня перлина готельного бізнесу Ріната Ахметова. Донецький бізнесмен втратив контроль над п'ятизірковим комплексом аж навесні 2017-го року. За «ахметівських» часів під час війни тут зупинялися представники різних міжнародних організацій – ООН, ЮНІСЕФ, ОБСЄ та інших. Хто зупиняється зараз – невідомо.
Через рік, після того, як угруповання «віджало» готель у власника, на фасаді зробили перший за чотири роки косметичний ремонт.
Іще нижче по вулиці Артема в бік залізничного вокзалу – бібліотека імені Крупської, одна із найкрасивіших, на думку донеччан, будівель «старого зразка» у місті.
Саме тут влітку минулого року російський пропагандист Олександр Сладков влаштував «теледопит» полоненому журналісту Радіо Свобода Станіславу Асєєву.
Весь час війни бібліотека працює у звичному режимі, змінивший тільки символіку на фасаді. Окрім видачі паперових книг, тут намагаються іти в ногу і часом: зробили інтернет-клуб та влаштовують кінопокази. Трохи вище бібліотеки стоїть пам'ятник Тарасу Шевченку, місце збору нечисельного, але відважного донецького Євромайдану.
Минаємо пам'ятник Шевченку та будівлю Донецької ОДА (де почалися заворушення навесні 2014-го року) і бачимо колишню Центральну бібліотеку Донецького національного технічного університету (або Донецького політеху, ДПІ – як його називають донеччани). Статуя спереду – єдиний у місті пам'ятник засновнику міста Джону Юзу. На паркані перед бібліотекою угруповання «ДНР» замалювало численні графіті, намальовані студентами ДонНТУ до війни, серед яких було і україномовне «Донбас – це ми».
Район «Студмістечко», названий на честь того, що оточують корпуси ДонНТУ. Після війни виші розділилися, і студентів поменшало. Про жваве минуле нагадують лише численні клумби із доглянутими «фірмовими» донецькими квітами – трояндами.
Велисипедні парковки, поставлені вже при «ДНР».
Торговельний центр «Білий лебідь» – не менш легендарна будівля для Донецька. В середині нульових, за часів президентства Віктора Ющенко, цей ТЦ опинився в центрі всеукраїнського скандалу навколо «правої руки» Ріната Ахметова Бориса Колеснікова, який ніби-то «рейдернув» цю будівлю у іншого олігарха Віктора Пінчука.
До війни тут можна було купити чи не найдорожчі речі у місті – діаманти, золото, одяг, годинники. Донеччани навіть ходили в «Білий лебідь» просто на променад, подивитися на «іграшки для багатіїв» чи пригледіти дорогий подарунок родичам.
Фактично одразу із початком війни «Білий лебідь» просто закрився. Як і зал урочистостей «Троянда» поруч, що став місцем не одного гучного донецього весілля.
Про колишній спортивний магазин нагадує лише вивіска.
Утім, фонтани влітку, як і раніше, вмикають. Але це тільки підсилює враження сюрреалізму.
Колись тут продавали, зокрема, посуд елітного виробника.
Напроти «Білого лебедя» і перед будівлею колишньої мерії Донецька стоїть копія відомої московської «Цар-гармати». Вона з'явилася у місті на початку нульових, за ініціативою самих донеччан. Щоб не образити оригінал, у російському місті Іжевську зробили точну копію, але на 6 см коротшу за московську гармату. Грізна гармата завжди подобається дітям.
Продовжує список пам'яток вулиці Артема регіональний спортивний комплект «Олімпійський» – головна футбол-арена Донецька після старого стадіону «Шахтар» та до знаменитої «Донбас-арени». «Арену» побудували практично за «Олімпійським», як і попередник, вона вже шостий рік не бачить великого футболу.
Зараз на Олімпійському часом проходять спортивні заходи місцевого масштабу, але частково стадіон перетворили на базар – влітку тут просто неба проводяться продуктові ярмарки. Іще один замінник перемогам «Шахтаря», який пропонують жителям Донецька в угрупованні «ДНР» – бої без правил.
Перед ареною – пам'ятник шестовику Сергію Бубці, один із двох прижиттєвих пам'ятників у Донецьку (іще один поставили неподалік тоді ще живому Йосипу Кобзону).
Фінішуємо на проспекті Миру. Тут можна оцінити доглянутість донецького центру, але, на жаль, і його безлюдність. Прогулянку вулицею Артема закінчимо наступного разу.
