Якими були автентичні костюми мешканців Донеччини та Луганщини? З чого вони складалися? Та як історичним одягом можна спростувати російський міф про «испокон веков русский Донбасс»? Відповіді на ці та інші питання Східний Варіант дає в рамках історичного проєкту «Деколонізація. Відновлення правди»
Як відомо, українські народні костюми відрізнялися між собою. Попри переважно однаковий комплект одягу, в кожному регіоні були свої особливості та «родзинки». Про автентичні костюми Донеччини та Луганщини Східний Варіант поспілкувався з методисткою Донецького обласного навчально-методичного центру культури Людмилою Савченко та директоркою Луганського обласного краєзнавчого музею Олесею Міловановою. Про все докладніше в матеріалі.
Народний одяг Луганщини: який він?
Колекція народного одягу 19–20 століть луганського краю особлива через історичний розвиток регіону та етнічний склад населення. Великий вплив на місцевий одяг мали процеси заселення та урбанізації. Промисловий розвиток витіснив традиційне селянське виробництво тканин, замінивши його фабричними виробами, розповідає директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова.
«Переселення до регіону тривало з 17 до початку 20 століття. Переселялися перш за все козаки: запорозькі та донські. Також регіон приваблював і селян з українських та російських губерній. Українські переселенці — це вихідці переважно з Київщини, Полтавщини й Чернігівщини. З Курської, Воронезької губерній переїздили російські селяни», — розповідає пані Олеся.
Приклад народного вбрання Луганщини. Фото надано Луганським обласним краєзнавчим музеєм
У колекції народного одягу музею в Луганську зберігалося понад 310 предметів, серед яких сорочки (118), спідниці (20), кофти (15), фартухи (10), головні убори, прикраси та інші елементи. Особливо добре представлений український народний костюм, де сорочки майже до початку 20 ст. були єдиним видом натільного одягу.
Колекція містить 10 чоловічих сорочок із різних районів Луганщини. Для їх виготовлення використовували біле лляне або конопляне саморобне полотно, а також куповану бавовняну тканину, відому як «крамна». Усі вишиванки з колекції мають трапецієподібний силует, розширений коштом бокових клинів, і звужені донизу вшивні рукави. Особливою є Новопсковська сорочка з відкладним комірцем, тоді як усі інші мають комір-стійку з планкою вздовж розрізу на грудях. Усі сорочки оздоблені вишивкою хрестиком у червоно-чорних або чорних кольорах. Геометрично-рослинний орнамент прикрашає комірець, планку на грудях та краї рукавів.
Фото надано Луганським обласним краєзнавчим музеєм
Колекція жіночих сорочок нараховує 69 експонатів. Більшість із них (а саме 47 одиниць) виготовлені із саморобного конопляного полотна, і лише 7 — з фабричної тканини. На Луганщині переважають сорочки полтавського типу: вони не мають коміра та уставок, а рукава пришиті по основі тканини, присборені біля уставок і мають чохли на кінцях. Проте особливістю луганських сорочок є рослинний орнамент, вишитий хрестиком у червоно-чорній або червоно-синій гамі, що характерно для центральної Київщини. Водночас на Полтавщині сорочки прикрашали «біллю» і вирізуванням, але на Луганщині це використовувалося на сорочках із суцільно кроєним рукавом.
«Поверх сорочки жінки носили поясний та нагрудний одяг. Замість традиційних українських плахт і кольорових запасок з’являються шарафани. Багатством оздоблення вирізняється шарафан із села Павлівка Сватівського району: біля поясу закладені широкі складки, а по подолу пришита чорна смуга з плису і вузька шовкова стрічка зеленого та червоного кольорів. На плисі вишитий рослинний орнамент, виконаний тасьмою», — розповідає Олеся Мілованова.
Фото надано Луганським обласним краєзнавчим музеєм
Доповнювали поясне вбрання фартухи, пояси та накладні кишені. Фартухи називали «завісками». Більшість поясів плели із червоних вовняних ниток, прикрашених торочкою (бахромою) по краях. Жінки любили носити пришиті до поясу накладні кишені, оздоблені різними прикрасами. Поверх сорочки також одягали керсетки, кіраси або кофти. Керсетки облягали фігуру до талії, а нижче розширювались за допомогою клинів і складок.
Застібки розташовувалися у центрі або збоку, а керсетки Луганщини були коротші, ніж ті, що носилися в середньому Подніпров’ї, досягаючи довжини до стегна. Головна особливість луганських керсеток полягала в тому, що верхня частина до талії була довшою за нижню.
«У селі Євсуг Старобільського району знайдена темно-синя оксамитова безрукавка під назвою “кірас”. Вона має трапецієподібний силует, круглий виріз горловини та застібається на ґудзики. Виріб прикрашений стрічками із чорного оксамиту», — ділиться директорка музею.
Фото надано Луганським обласним краєзнавчим музеєм
За її словами, під впливом міської моди почали поширюватися кофти з фабричних тканин. Протягом тривалого часу кофти співіснували з традиційними вишитими сорочками та керсетками, поступово набираючи популярність завдяки своїй зручності. Спочатку їх одягали поверх сорочки, а згодом — замість неї, перетворюючи сорочку на білизну. У музеї зберігаються дві українські кофти з бавовняної тканини зеленого та коричневого кольорів, одна з них утеплена ватою, виготовлена із чорного сатину. Вони мають трапецієподібний силует, спинка розширена коштом бокових клинів.
«У колекції музею традиційне селянське взуття регіону представлено личаками та постолами. Особливий інтерес викликають різноманітні жіночі головні убори, такі як хустки, шалі та очіпки. Очіпки традиційно носили заміжні жінки. У колекції зберігаються три українських очіпки. Більшість елементів українського костюма в колекції походять із північної частини Луганщини, зокрема Слобожанських районів. Значно менше експонатів представлено з південних регіонів, таких як Слов’яносербський район, що пояснюється швидкою урбанізацією та сильним впливом міської культури на народні традиції. Проте етнографи відзначають, що український костюм усе ж був поширений і в цих районах», — відзначає Олеся Мілованова.
Народний одяг Донеччини: який він?
У Донецькій області, так само як і в Луганській, немає одного прикладу для опису традиційного вбрання регіону. Це також пов’язано з тим, що Донеччина свого часу заселялася переселенцями з різних куточків України: північних, центральних, західних. Про це розповідає Людмила Савченко, методистка відділу образотворчого мистецтва та відповідальна за матеріально-культурну спадщину в Донецькому обласному навчально-методичному центрі культури.
Пані Людмила вже понад 10 років займається вивченням теми автентичних костюмів Донецької області. У її особистій колекції є 7 повних комплектів, які відображають народний одяг із поселень регіону. А це 11 сорочок, 8–9 фартушків, 7 керсеток, 1 шарафан, дві спідниці з нагрудниками, багато намист на інших прикрас. Частину речей пані Людмила отримала в спадок, ще частина — знайдена під час експедицій, дещо було куплено та відтворено власноруч, а дещо доводилося обережно та клопітливо реставрувати.
«У нас є переселенці із Черкащини, Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Слобожанщини. Тому про один шаблон вбрання ми говорити не можемо. Навіть, якщо з одного села брати приклад, наприклад, Златоустівка Волноваського району. Там переселенці з різних частин України: Чернігівщини та Харківщини. Тому в них уже відрізнятимуться між собою костюми. Так, вони схожі набором, але могли відрізнятися кольори, окантовками, прикрасами тощо», — розповідає Людмила Савченко.
Людмила Савченко у вбранні донецького регіону, яке притаманне переселенцям з Чернігівщини. Фото надане Людмилою Савченко
Найбільш поширений костюм Донеччини, який можна зустріти, переселенців із Чернігівщини, каже пані Людмила. Це комплект керсетки зі спідницею та обов’язково фартушок, який захищав вбрання під час побутових справ. Для святкового вбрання обирали більш гарний фартушок із багатшою вишивкою. Побутовий фартушок зазвичай був із конопляного полотна та з невеличкою вишивкою, на святковому, уже з білої тканини, було більше кольорів та багатша вишивка.
Зазвичай заміжні жінки на Донеччині для вбрання обирали темні кольори. Наприклад, темно-коричневий, темно-синій, темно-червоний, сірий, чорний. Незаміжні дівчата обирали яскравіші відтінки, бо хотіли виділитися в натовпі.
«Якщо робити висновки з переселенців із Чернігівщини, можна говорити, що в нас побутували не лише керсетка і спідниця, як комплект традиційного вбрання, а і спідниця з нагрудником, тобто сарафан. Він був поширений на Чернігівщині, і приїхав сюди з переселенцями. Жінки мало носили спідниць із нагрудниками, зазвичай це був одяг молодиць (ті, хто тільки-но вийшов заміж) і дівчат. Узори на вишиванках були й геометричні, і рослинні. Культура червоно-чорних троянд сформувалася вже трошки пізніше. Їх вишивали брокарівською вишивкою», — ділиться пані Людмила.
Вбрання, притаманне переселенцям з Чернігівщини. Фото надане Людмилою Савченко
У переселенців із Полтавщини в центрі на керсетках зазвичай були вишиті оксамитом дерева роду. Спіднички були пишні, широкого крою.
З 29 серпня до 1 вересня цього року Донецький обласний навчально-методичний центр культури організував проєкт «Скарби зі скрині часу: Традиційне вбрання переселенців Донеччини 19 ст.». Для нього Людмила Савченко зняла ряд відеороликів, у яких показувала комплекти історичного одягу мешканок із різних куточків Донеччини. Проєкт реалізований завдяки підтримці Управління культури Донецької обласної військової адміністрації.
Вбрання, притаманне переселенцям зі Слобожанщини. Фото надане Людмилою Савченко
Наприклад, вбрання молодиці з Бахмута складалося з вишитої сорочки з конопляної тканини та прикрашених дрібною вишивкою рукавів. Сорочка була виконана з домотканого полотна. Темна керсетка із сукна, яка носилася поверх сорочки. Вона підкреслювала фігуру й була обов’язковим елементом вбрання. Керсетка могла бути оздоблена ґудзиками або декоративною тасьмою.
Спідниці зазвичай обирали темних кольорів, по поділу вони були прикрашені оксамитовими стрічками, що додавали яскравості та виразності. Фартушок яскравих кольорів із контрастними малюнками для підкреслення декоративності вбрання. На голову пов’язувалася червона хустка. На ноги вдягали чорні шкіряні чоботи на шнурках, а образ доповнювався намистом із бісеру чи колючих коралів, а ще срібні сережки-калачики.
Вбрання, притаманне переселенцям з Полтавщини. Весільний восковий віночок, на якому квіти, «восковиці» та інші декоративні елементи виготовлені за допомогою парафіну. Кролевецький рушник пов’язувався поверх керсетки, на живіт молодої як символ побажання родючості та благополуччя. Фото надане Людмилою Савченко
Дівоче вбрання з Покровська характеризувалося сорочкою з бавовняної тканини, прикрашеною квітковою та мереживною вишивкою по подолу. Спідниця з нагрудником синього кольору, білий фартушок, а ще крайка — традиційний тканий пояс, створений вручну технікою перебору. Доповнювали образ гаман «Ладунка» з вибійкою «древо роду», який носився під крайкою на поясі. А ще квітковий віночок, прикраси та чорні шкіряні черевики.
Жіночому вбранню Донецька 19 століття притаманна сорочка з конопляного полотна, вишита квітковим орнаментом та оздоблена мереживною вишивкою на передпліччі. Керсетка була із жакардової тканини, спідниця з оксамитовими стрічками по подолу. Фартушок також із конопель, оздоблений простою квітковою вишивкою. На голову вдягали шовкову хустку темно-коричневого кольору, а ще прикраси й шкіряні черевики на шнурках.
Дівоче вбрання з Волновахи складалося з бавовняної сорочки із вишивкою, спідниці з нагрудником, оздобленими вишивкою по подолу, крайкою, зачіскою «віночок», а ще прикрасами, черевичками та гаманом «ладункою» з вибійкою «Берегиня» для дрібних речей.
Вбрання, притаманне переселенцям з Чернігівщини. Фото надане Людмилою Савченко
Людмила Савченко каже, що автентичний одяг Донеччини як ніщо інше підтверджує українську історію та самобутність тутешніх мешканців:
«Це підтверджує, що тут мешкали саме українці. Знаєте, під час експедицій мені ніколи не траплялися російські сарафани, кокошники чи лапті. Переселенці, що приїжджали сюди, носили якщо не черевички, то чарушки — це коли біла тканина (ануча) намотувалася на ніжку, і зверху одягалася шкіряна капця, яка затягувалася шнурком зі свинячої шкіри. Але плетених лаптів не було. Автентичний одяг Донеччини — це цілковито українське національне вбрання».
