Перші київські ресторани або ресторації, які їх називали тоді, виникли при готелях, однак вже на початку минулого сторіччя мода на ресторани у Києві досягла піку популярності.
У наш час ресторанний бізнес у столиці користується небияким попитом і популярністю: на сьогодні у Києві можна знайти тисячі різноманітних закладів, починаючи від дорогих ресторанів з ексклюзивними стравами до популярних міжнародних мереж закладів швидкого харчування та дитячих кафе.
Чи завжди у нашому місці зберігався такий високий попит на відвідування кафе та ресторанів?
Літній ресторан у парку Купецького зібрання (Хрещатий парк). Фото з відкритих джереле
«Вечірній Київ» здійснив мандрівку в історію розвитку ресторанної справи у нашому місті та розповідає, як виникли у Києві перші ресторани та яким закладам надавали перевагу.
За свідченнями краєзнавців, ще 200 років тому кияни надавали перевагу обідам вдома та прийомам гостей, тривалий час попит на заклади громадського харчування був незначним.
Докорінно ситуація почала змінюватися лише у другій половині ХІХ сторіччя, коли Київ переживає бурхливий розвиток, поступово перетворюючись з провінційного міста на цукрову столицю Імперії.
Мода на кав’ярні та ресторани прийшла до Києва на початку минулого сторіччя. Фото з відкритих джерел
Станом на 1913 рік в Київській губернії вже налічувалось 344 трактирних та ресторанних заклади, 398 буфетів, 324 ренськових погребів (іноземних вин), 63 погреби вітчизняних виноградних вин, 2464 пивні лавки та 30 тимчасових виставок для продажу їжі та напоїв.
На той час фінансові потоки міста активно зростали, а до Києва приїздили у представники ділової еліти та заможні туристи. Також, активному розвитку ресторанного бізнесу сприяв і той факт, що чимало тогочасних людей проводили багато часу подорожуючи Європою, маючи можливість порівнювати якість товарів та послу, в тому числі і у ресторанній сфері.
ВИШУКАНІ РЕСТОРАНИ
Ресторан «Роотс» в будинку Агренєва Слов’янського 1910 рік. Фото з відкритих джерел
Ресторанна культура Києва зароджується також у другій половині ХІХ століття, коли у нашому місті з’являються фешенебельні та дорогі ресторани при готелях: «Європейський», «Англійський» (з 1881 року — «Hotel d`Angleterre»), «Гранд-Готель», «Континенталь» та менш елітний «Національ».
Часто такі заклади відкривали саме іноземці. Особливим попитом користувалися страви французької кухні, які пропонували відвідувачам різноманітні делікатеси.
Ціни у ресторанах та закладах харчування залежали від їхнього статусу. Ресторан «Ренесанс» на Прорізній пропонував комплексний обід чи вечерю з трьох страв з пляшкою «бессарабського вина» за 60 копійок, в «Кафе-паласі» на Хрещатику вартість аналогічного набору та філіжанка кави вже коштувала 75 копійок.
Обід у ресторані фешенебельного готелю «Континенталь» обходився відвідувачам в 1 рубль, а Extra коштував -2. При цьому власники закладу підкреслювали, що уся провізія надходить з-за кордону.
Одним з найдорожчих закладів вважався ресторан «Гранд- Готелю» на Хрещатику. Його власником був Генріх Ланчіа. З реклами у тогочасній пресі можна прочитати, що заклад пропонував «розкішні зали в стилі Людовіка XIV, у стилі ренесансу» для проведення вечорів, весільних церемоній, балів та інших урочистостей. Також в готель славився Зимовим та Літнім Садом, які вважалися найбільшими у тогочасній Імперії.
На той час, ресторани були не лише місцем трапези, але й простором для проведення дозвілля та спілкування. До ресторанів приходили на зустрічі з друзями і у справах.
Ресторан парку розваг «Шато де Фльор». Фото з відкритих джерел
У більшості закладів грала жива музика, а також були окремі кімнати для читання, де можна було ознайомитися з популярними газетами та журналами, як місцевими, та і привезеними з європейських країн.
Особливою популярністю серед киян користувався модний ресторан у знаменитому парку розваг «Шато де Фльор». Заклад пропонував своїм відвідувачам абонемент на місяць, який коштував від 9-15 рублів.
Окрім нього, у парку діяв також кафе — шантан з відкритими концертним майданчиком, музикою і танцями.
КУЛЬТОВІ КОНДИТЕРСЬКІ
Кондитерська «Семадені». Фото з відкритих джерел
Київські кондитерські займали особливе місце на гастрономічній мапі нашого міста. Станом на 1901 у Києві було лише шість кондитерських, а за 15 років їх кількість вже складала понад 40.
Перший подібний заклад, відомий під назвою «Жорж» був заснований пруським підприємцем Жоржем Дортенманом ще у 1872 році. У той час Хрещатик ще жив спокійним та розміреним життям, а головним діловим та культурним центром міста залишався Поділ.
Заклад став культовим місцем для київського тогочасного бомонду, а спорудження у 1874 році Будівлі Міської Думи та поява на Хрещатику низки інших ділових установ також активно сприяла розвитку закладу та його неабиякій популярності.
Культова кондитерська «Франсуа» на Фундуклеївській (Богдана Хрельницького). Фото з відкритих джерел
Ще одним цікавим фактом з історії кондитерської «Жорж» є те, що у 1886 році власник закладу запрошує для оформлення інтер’єрів Михайла Врубеля, який у той час приїхав до Києва для роботи у Володимирському соборі. Тож, заклад вважався не лише елітарною кондитерською, але й був своєрідним витвором мистецтва.
Окрім солодощів, родзинкою закладу були спеціальні бомбон’єрки (коробочки для цукерок), які можна було створити за індивідуальним дизайном та побажаннями замовників. Їх часто замовляли у якості подарунків під час різних урочистостей та церемоній.
Після смерті першого власника, його кондитерській бізнес перейшов до французів- Марти Берто та Луї Вірта. На початку ХХ століття, заклад переїхав у будівлю на розі Хрещатика і Прорізної, збудованої у 1903 році за проєктом видатного архітектора Владислава Городецького.
Кондитерська «Жорж» на Прорізній. Фото з відкритих джерел
Ще одним, не менш популярним місцем для київських гурманів початку минулого століття стала знаменита фабрика какао, шоколаду та цукерок Бернарда Оттона Семадені. Вона знаходилася на Хрещатику навпроти будівлі Міської Думи.
Любителі солоденького часто ласували різноманітними цукерками, печивом, морозивом та лимонадом. Також, серед асортименту були представлені різні делікатеси, завезені з різних країн світу, серед яких марсельські фрукти, американські ананаси, туринські марони, шоколад Міньйон та легендарне київське сухе варення.
Реклама кондитерської «Семадені» на сторінках тогочасної преси. Фото з відкритих джерел
Вартість цукерок складала від 1 рублі — до 3 за фунт (приблизно півкілограма).
«Фабрика Б.А. Семадені виготовляє різноманітні кондитерські вироби та художні кондитерські витвори за особливими замовленнями у вигляді тортів, пірамід та іншого на суму близько 100 тисяч рублів на рік», — зазначалося у рекламному оголошенні закладу.
Окрім різноманітних солодощів, справжнім бестселером вважалася карамель від кашлю «Кетти-Боссъ», створена на основі різних лікарських трав. Свого часу цей льодяник вважався ідеальним засобом при болю в горлі, затвердженому у Медичному Департаменті.
Кондитерська «Семадені» була одним з улюблених місць для проведення часу киян. У закладі був облаштований кабінет для читання різних періодичних видань та журналів.
Кав’ярня товариства на паях. Фото з відкритих джерел
Також для любителів тютюну пропонувався широкий асортимент італійських сигар, виготовлених у Флоренції з гаванського тютюну.
За високу якість продукції, фабрика була відзначена великою срібною медаллю під час Київської сільськогосподарського та промислової виставки.
Окрім легендарної «Семадені» у Києві на той час були і інші не менш улюблені серед любителів солодощів заклади: мережа кондитерських «Франсуа» та кав’ярня товариства «На паях» та інші.
КУТОЧОК ЧЕХІЇ ТА ПАНОРАМНА ТЕРАСА
Вид з ресторану «Прага» наприкінці ХІХ століття. Фото з відкритих джерел
За кількістю кафе та ресторанів вулиця Володимирська значно поступалася Хрещатику, де можна було насолоджуватися ароматною кавою з газетою у руках під гуркіт більярдних куль чи звуки оркестрів.
Проте, саме на цій вулиці знаходився легендарний готель «Прага», відомий своєю панорамною терасою та рестораном на частково заскленому даху.
Свого часу будівлю придбав голова чеського спортивного товариства Вацлав Вондрак.
У 1911-1912 роках він надбудував будівлю на три поверхи, відкривши в ній справжній куточок Чехії зі «Слов’янською кав’ярнею» і рестораном на терасі.
Літня тераса на Володимирській 36. Фото з відкритих джерел
Вишукані страви з підвальних приміщень доставлялися відвідувачам за допомогою ліфтів.
Цікавим фактом з історії легендарного готелю є те, що ця будівля асоціюється також з відомим письменником-сатириком Ярославом Гашеком і придуманим ним літературним героєм, знаменитим солдатом Швейком. Вважається, що продовження пригод бравого солдата було написане автором саме в стінах «Праги».
«ГІЛЬДІЯ» ОФІЦІАНТІВ МАЛА СВОЇ ЗАКЛАДИ
Будинок Л.Сватковської на Великій Васильківській, 28. Фото з відкритих джерел
Головною особливістю тогочасного ресторанного бізнесу було те, що робота тогочасного офіціанта не передбачала фіксованих виплат заробітної плати, а самі вони жили виключно за рахунок офіційно дозволених чайових, які залишали клієнти.
Для захисту своїх прав київські офіціанти об’єдналися у своєрідну гільдію, яка вважалася аналогом профспілки. Вона не лише давала змогу захиститися від свавілля власників ресторанів та приниження від погано вихованих клієнтів, але й мала низку інших переваг, зокрема і відкриття власних ресторанів та закладів харчування.
Реклама ресторнана «Уніон». Фото з довідника «Весь Київ за 1913 рік.
У книзі «Весь Київ» за 1912 рік можна зустріти рекламу нового ресторану «Лабор’є», який нещодавно відкрила Перша Артіль офіціантів на вулиці Великій Васильківській, 28. Окрім свіжих і смачних страв, а також кращих вітчизняних та іноземних вин за загальнодоступними цінами, заклад пропонував: «найуважніше ставлення до своїх відвідувачів, а також популярні тогочасні розваги: більярд та струнний оркестр».
«Ціни на все загальнодоступні», — підкреслювалося в оголошенні.
Ще одним відомим закладом був ресторан «Уніон» в Пасажі на Хрещатику. Окрім свіжої та вишуканої провізії, заклад радував відвідувачів широким асортиментом старих вин з власної колекції. Також гостей закладу обслуговували офіціанти різних національностей.
ПЕРШІ ВЕГЕТАРІАНСЬКІ ЗАКЛАДИ
Вегетаріанська їдальня, представлена на Промисловій виставці у Києві 1913 року. Фото з відкритих джерел
Вегетаріанський рух у Києві зародився на початку ХХ сторіччя, що об’єдналося у створення Товариства у 1908 році. На думку прихильників цієї течії, вегетаріанство сприймалося не лише як відмова від м’яса та продуктів тваринного походження, але як питання морально-релігійного спрямування.
У центрі молодого вегетаріанського руху перебувала також і вулиця Володимирська, де у 1893 році відкрилася перша вегетаріанська їдальня. Місцева преса писала, що тут любили обідати та вечеряти противники вживання продуктів тваринного походження, проводячи нескінченні дебати про головні постулати вегетаріанців. За свідченнями оголошень у місцевій пресі, подібні заклади харчування передбачали не лише вегетаріанські комплексні сніданки, обіди та вечері, але й безкоштовну консультацію лікарів щодо дієтичного харчування.
Також, подібні заклади харчування діяли на Костянтинівській та Пушкінській, а у 1913 році, коли у Києві проходила Промислова виставка, Київське товариство вегетаріанців облаштувало там власний павільйон, де розміщувалися не лише продукти, але й діаграми та таблиці, що демонстрували переваги дієтичного харчування.
Щоправда столична влада, схоже не була у захваті від ідеї вегетаріанців, і вже за 2 роки за наказом Київського губернатора, з рядів товариства виключили усіх студентів, що складали близько 25% Товариства, але це зовсім не завадило подальшому розвитку цього руху у нашому місті.
За архівними даними, станом на 1913 рік Першу вегетаріанську їдальню відвідало 233 тисячі клієнти, причому з року в рік ця цифра збільшувалась. Також на вулиці Володимирській у 1914 році відкрили вегетаріанську пекарню, основним товаром якої був цільнозерновий хліб.
ЇДАЛЬНІ ДЛЯ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ
В будинку на вулиці Верхній Вал 48/28 діяла свого часу їдальня для малозабезпечених. Фото: Киевфото
З початку ХХ століття міська влада активно починає опікуватися малозабезпеченими громадянами, створюючи спеціальні комітети та товариства. Вони відкривали свої їдальні та чайні, де можна було дешево поїсти для тих, хто не міг собі дозволити обід у ресторані.
Одним з найвідоміших були їдальні «Київського благочинного товариства», які складали цілу мережу подібних закладів. Приміщення під їдальні часто бралися в оренду, замість будівництва нових, за рахунок чого і відбувалося швидке розростання мережі.
Іноді подібні заклади громадського харчування відкривалися при монастирях. Наприклад, у 1910 році на першому ярусі дзвіниці Кирилівського монастиря відкрилося «безалкогольне кафе».
Для малозабезпечених людей діяли громадські їдальні. Фото з відкритих джерел
Представники робочого класу, торгівці, дрібні ремісники та інші громадяни з незначними статками часто відвідували трактири. Ці заклади не вирізнялися чистотою та вишуканим асортиментом страв та публіки, однак працювали майже до 7 ранку.
Час від часу там відбувалися різні сутички між клієнтами, що випили зайвого. Іноді це супроводжувалося гучними скандалами та викликами поліції, потрапляючи на перші шпальти газет. Іноді туди заходили і деякі аристократи, яких приваблювала можливість поспостерігати за «простим життям».
