Ще у травні минулого року Київрада підтримала перейменування станції метро «Дружби народів» на «Звіринецьку» на честь однойменної історичної місцевості, розташованої неподалік.
Впродовж останніх двох років у столиці активно триває процес дерусифікації столичних топонімів.
Також в межах деколонізації, у січні 2023 року в застосунку «Київ цифровий» було проведено електронне опитування, де кияни мали змогу обрати нові назви для двох станцій столичної підземки — «Площа Льва Толстого» та «Дружби народів».
У 2023 році станція столичної підзмеки отримала нову назву — «Звіринецька». Фото: Олексій Самсонов
За результатами голосування, 76% респондентів підтримали варіант назви станції «Звіринецька» замість «Дружби народів».
«Вечірній Київ» розповідає, чим славиться ця відома історична місцевість, на честь якої з’явилася станція у столичній підземці.
ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ТА ЗВІДКИ НАЗВА ЗВІРИНЕЦЬ?
Бульвар Миколи Міхновського на Печерську, звідки починається легендарна місцевість. Фото: Олексій Самсонов
Звіринець — історична місцевість Києва між Печерськом, Видубичами, Теличкою та Чорною Горою. Частиною місцевості є Звіринецька гора із зоною охоронюваного ландшафту, яка обмежується бульваром Миколи Міхновського, Набережним шосе, вулицями Садово-Ботанічною, Бастіонною, та Болсуновською.
«Звіринець розташований на півдні від Лаври. Свою назву він отримав на честь угідь, де у старовині київські князі вели полювання на звірів, а можливо і від спеціального звіринця, де утримувалися ведмеді, соколи та інші рідкісні тварини на яких полювали князі…», — пише у своєму путівнику «Київ» 1918 року, відомий дослідник Костянтин Шероцький.
КРАСНИЙ ДВІР — ЗАМІСЬКА КНЯЖА РЕЗИДЕНЦІЯ
Відтворена локація «Красний двір» на території Ботсаду. Фото: Вікіпедія
На території сучасного Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка знаходиться знаменитий Княжий (Красний) двір, де за літописними свідченнями розміщувалася одна з резиденцій князя Всеволода Ярославовича:
«Двір Красний… поставив благовірний князь Всеволод на пагорбі, який є над Видобичем…», — згадується у давньоруському літописі.
Княжа резиденція була спалена ханом Боняком, коли у 1096 році наше місто потерпало від нападу половців. Згодом палац відновили і він перетворився на резиденцію князя Юрія Долгорукого, який у 1149—1151 і 1155—1157 роках правив на київському престолі.
Вважається, що у 1157 році, після його отруєння, повсталі кияни ліквідували поставлену ним владу суздальців та знищили княже майно, розграбувавши також і «двір його Красний».
Тож після XII сторіччя ця княжа резиденція занепала і в подальших історичних джерелах вже не згадувалася.
У 1971 році на його території були проведені археологічні дослідження, під час яких експерти виявили залишки різних археологічних культур.
Найдавнішими серед виявлених артефактів стали уламки кераміки, крем’яний шкребок, глиняні грузила та інші матеріали трипільської культури (III тисячоліття до н. е.).
Звіринець — район контрастів, де поєдналися старовина, радянська забудова та сучасні багатоповерхівки. Фото: Тетяна Асадчева
Також археологи виявили і дослідили поховання II сторіччя до н. е. що належить до підгірцівської культури ранньої залізної доби.
Значна частина знахідок належить до періоду від давньоруських часів (XI—XIII сторіч) до ранньомодерної доби (XVII сторіччя). Фрагменти кераміки на мисі датовані XIII—XIV сторіччями. Серед інших знахідок — глиняний посуд і металеві вироби.
Водночас археологи виявили на цьому місці і артефакти пізніщих часів, зокрема фрагмент мурованої споруди, збудованої в техніці змішаної кладки, плінфу, сліди фресок тощо. Збереглися також рештки гончарної печі XVII сторіччя.
У 2010 році за ініціативи активістів та керівництва Національного ботанічного саду, на території колишньої княжої резиденції облаштували оглядовий майданчик в стилі давньоруської фортифікаційної архітектури, який складається з двоповерхової оглядової вежі, дерев’яного частоколу і стилізованої брами.
ЗВІРИНЕЦЬКІ ПЕЧЕРИ — ПАМ’ЯТКА АРХЕОЛОГІЇ
Звіринецький монастир з тисячолітніми печерами. Фото: Тетяна Асадчева
На Звіринецькій горі, неподалік княжої резиденції розміщувався і старовинний печерний комплекс монастиря, який за припущеннями деяких археологів міг бути побудований в ХI столітті, навіть раніше за знамениті Печери Києво-Печерської Лаври.
Після монголо-татарської навали, усі будівлі з часом занепали, тому про печерні поховання ченців на Звіринці забули на декілька століть.
Печери стояли заваленими до початку ХХ сторіччя, поки випадково не були виявлені місцевими мешканцями, яким внаслідок раптового зсуву ґрунту відкрився таємний хід до двох печерних галерей із старовинними похованнями. Кияни були шоковані старовинною пам’яткою, яка збереглася майже у недоторканному стані.
План Звіринецьких печер. Фото: Тетяна Асадчева
У 1913 році на місці розпочалися археологічні дослідження під час яких було виявлено близько 200 поховань ченців, старовинні хрести, ікони та написи на стінах. Однак дослідження зупинилися з приходом радянської влади, і були знов забуті на десятиліття.
Дослідження археологів поновилися лише наприкінці 80-х років співробітниками музею Історії Києва у рамках проєкту «Київ підземний».
У наш час Звіринецькій печери знаходяться на території Архангело-Михайлівського Звіринецького Монастиря (УПЦ МП), будівництво якого розпочалося у 2007 році.
ЗВІРИНЕЦЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ
Звіринецький цвинтар. Фото: Оксана Боклан
Найдавніші поховання, які виявили у цій місцевості датуються приблизно XI-XIII століттям. Згодом у XVIII столітті на Звіринці діяли одразу декілька міських кладовищ.
Київський краєзнавець Антон Короб стверджує, що приблизно на місці сучасного Печерського мосту розміщувався православний цвинтар, а католицьке і лютеранське кладовища знаходилися приблизно на місці Будинку меблів та виходів зі станції метро «Звіринецька».
У 1840-х роках усі поховання були ліквідовані у зв’язку з будівництвом Нової Печерської фортеці.
«Поступово всі три конфесії облаштували собі некрополь на Байковій горі. Проте на південному схилі пагорбу, де згодом з’явився Іонінський монастир, а потім був розбитий Ботсад, залишилося до 1930-х років єврейське кладовище, яке було у свій час головним для цієї конфесії. По заповненню у 1880-і роки цього цвинтаря, юдейській громаді міська влада визначила іншу ділянку — на Лук’янівці. Залишки єврейських надгробків і зараз визирають з трави газонів Ботсаду», — розповідає Антон Короб.
Поховання Тарновських, пренесені з Аскольдової могили. Фото: Sergiusz Troian
Нинішній Звіринецький цвинтар є невеликий некрополем, що знаходиться на височині між Неводницьким (Наводницьким) яром та бульваром Миколи Міхновського. Він виник ще у XVIII столітті, а найдавніших цвинтарний надгробок, який зберігся до наших днів датується 1819 роком.
У 1930-х, після знищення кладовища на Аскольдовій могилі, на Звіринець перенесли окремі поховання відомих киян, зокрема поховання родини Тарновських.
Наразі цвинтар офіційно вважається закритим для поховань, однак в останні десятиліття тут з’явився елітний некрополь для заможних політиків і бізнесменів.
Зокрема тут знайшли вічний спокій батьки та старший брат експрезидента України Петра Порошенка, а також мати ексмера столиці Леоніда Черновецького — Просків’я Гаврилівна.
НЕДОБУДОВАНА ЦЕРКВА СВЯТОГО МИКОЛИ НА ЗВІРИНЦІ
Недобудована церква Святого Миколая на Звіринці. Фото: Антон Короб
Знаходячись на Печерську, неподалік від Ботанічного саду імені Академіка М. Гришка, можна побачити понуру старовинну споруду, схожу на візантійську вежу. Це недобудований ще за царських часів храм Миколи Чудотворця, який мав стати меморіалом загиблих українців у Першій Світовій війні.
Будівництво цієї сакральної пам’ятки розпочалося у 1916 році.
Проєкт будівлі розробили архітектор Петро Фетісов, який був допрацьований іншим відомим київським зодчим — Валеріаном Риковим.
Святиня мала складатися з двох храмів: верхнього на честь Святого Миколая Чудотверця та підземний ярус на честь Святого Олексія. Також при храмі мали розміщуватися відкриті тераси з видом на Дніпро.
Забудова Завіринця та недобудована церква на початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
За рік храм повністю побудували, залишилося лише звести купол та зробити внутрішнє оздоблення храму, однак після революції 1917 року політика щодо церкви раптово змінилася. У радянські часи поховання солдат були знищені, а сам храм був занедбаний. Подейкували, що влада хотіла зробити у його стінах крематорій, але на щастя цим планам не довелося здійснитися.
Згодом недобудований храм переобладнали у лабораторний корпус інституту Проблем міцності Академії наук України.
Вже в роки Незалежності неодноразово піднімалося питання про повернення храму релігійній громаді, однак ця ініціатива досі залишилася нереалізованою.
Попри це, Звіринець залишається важливим духовний осередком нашого міста, адже на його території сьогодні функціонують три відомі монастирі: Видубицький Михайлівський, Свято-Троїцький Іонинський та Архангело-Михайлівський Звіринецький.
ПЕРША ТЕХНОГЕННА КАТАСТРОФА У КИЄВІ
Чорним днем для Звиринця стало 6 червня 1918 року, коли місцевість здигалася від потужних вибухів, спричинених детонацією 2 мільйонів боєприпасів військових складів Звіринецького форту, який розташовувався у цій місцевості.
Того дня о 10:00 густий чорний дим охопив майже всю центральну частину міста, а дощ зі шрапнелі та уламків снарядів накрили весь Печерськ, прилеглі вулиці, знищивши близько 900 будинків.
За свідченнями краєзнавців, вибухи були найстрашнішими за історію Києва та тривали близько семи годин. Внаслідок вибухів було повністю зруйноване військове містечко, приватна одноповерхова забудова, кладовище, пошкоджені будівлі монастирів.
Унаслідок вибухів загинули 200 людей. Фото: Emil.architect
За офіційними даними, під руїнами загинуло близько 200 киян, ще понад 1000 людей одержали поранення різного ступеня тяжкості. Хоча, вважається, що кількість могла бути значно більшою.
Детонація була настільки потужна, що вибуховою хвилею вибило шибки у будинках на Хрещатику та на Інститутській, а у Київському університеті, за 12 кілометрів від епіцентру розривів, зірвало з петель зачинені парадні двері. На Дніпрі через вибухові хвилі перекинулися човни…
За свідченням істориків, ця трагедія значно ускладнила позиції Гетьманату, а Павло Скоропадський незабаром втративши підтримку союзників, у грудні 1918 року відмовився від посади та емігрував до Німеччини.
БОТАНІЧНИЙ САД НА ПЕЧЕРСЬКУ — ОКРАСА МІСТА
Ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України. Фото: Ольга Косова
Перлиною Звіринця є Національний ботанічний сад України імені Миколи ГришкаНАН України, який вже понад півстоліття по праву вважається одним із найулюбленіших місць для прогулянок та відпочинку багатьох киян та гостей нашого міста.
Він охоплює територію майже 130 га, і за різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території та рівнем наукових досліджень посідає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи.
Ботсад та Видубицький монастир. Фото Олександра Баркіна з архіву «Вечірнього Києва»
Окрасою колекції є знаменитий сад бузків — Сірінгарій. Його колекція складає 21 вид (з 28 існуючих в природі), близько 90 сортів та більше ніж 90 декоративних гібридів селекції НБС. Загальна кількість кущів сірінгарію більше 1500.
Площа Саду бузків становить 2,45 га і навесні він збирає рекордну кількість відвідувачів серед киян та гостей столиці.
Також у ботанічному саду імені Миколи Гришка можна побачити «Ґінкго білоба» — вид дерева, що вважається одним із найстаріших у світі. Рід Ґінкго був широко поширений у північній півкулі в юрський період 170 мільйонів років тому.
Азалії квітнуть з січня — до початку квітня. Фото: Наталка Марків
Унікальним є також оранжерейний комплекс ботсаду, який занурює відвідувачів у рослинний світ Південно-Східної Азії, Південної та Центральної Америки, Африки та Австралії і побачити пальми, фікуси, орхідеї, азалії, камелії, кактуси, алое, агави та інші сукуленти. Вік деяких рослин сягає майже 100 років.
Наразі в оранжереї триває пишне цвітіння азалій, який навіть у холодну пору року дарує відвідувачам п’янкий та незабутній прийдешньої подих весни.
