Колаж: Наталія Слінкіна
Тримав оборону Маріуполя до останнього та зміг вивести свою групу з позицій без втрат, але сам не повернувся додому.
«Вечірній Київ» продовжує серію пам’ятних публікацій «Пантеон Героїв», присвячених загиблим захисникам із Києва. Цей матеріал підготовлений на основі розмов з батьками, друзями та побратими загиблого бійця.
«3 самого малку син любив все військове. Він мав камуфляжну футболку, яка стала його улюбленою, носив постійно і не хотів знімати, навіть коли треба було її прати», — згадує мати Героя Віта Харчук.
БУВ ВІДПОВІДАЛЬНИМ ЩЕ У ЮНІ РОКИ
Навчався у школі №1 міста Києва. У юні роки Віталік захоплювався брейк-дансом, згодом почав відвідувати секції боксу та хортингу — спортивного єдиноборства, яке було створене в Україні та націлене не лише на фізичну підготовку, а й духовне самовдосконалення та наближення до українських традицій. Віталій досягав успіхів у спорті та завоював не одну медаль на змаганнях. А у вільний від занять час хлопець теж не нудьгував.
У дитячі роки з домашнім котом
Спортивні активності
«Взимку синочок обожнював кататися на санках, днями пропадав на гірках рідного мікрорайону Татарки, а коли повертався додому, штани були настільки в льоду, що неможливо було повісити на батарею, тому їх просто ставили біля неї», — згадує мати Героя.
З мамою у дитинстві
Після школи у 2014 році Віталій вступив до Київського індустріального фахового коледжу за спеціальністю «Механік». Його обрали старостою групи, він був дуже старанним і мав такий характер, що якщо вже взявся за щось, то робив це з максимальною віддачею і відповідально ставився до своїх обов’язків. Також хлопець завжди брав активну участь у всіх заходах, які відбувалися у коледжі.
Віталій з мамою
«Він йшов з посмішкою по життю через всі перешкоди. Мав баланс гумору і відповідальності», — таким запам’ятала Віталія його подруга.
Хлопець швидше за всіх збирав та розбирав автомат, за що отримав п’ятірку за семестр з військової підготовки в коледжі. Вчитель цього предмету був дуже строгим, навіть чотири бали ставив не всім. До Віталіка приходили хлопці з інших груп та питали, чи це правда, що він так швидко вправлявся зі зброєю. Вже під час служби у полку «Азов», коли приїжджав у Київ, завжди відвідував виставки воєнної техніки, дуже цим цікавився.
ПІШОВ ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ ДО «АЗОВУ»
Коли Віталію прийшла повістка, він навіть зрадів та пішов на строкову службу, потрапив до Президентського полку, охороняв Верховну Раду та інші державні об’єкти. Юнак прийняв військову присягу і вже через три місяці підписав контракт на рік. Проте у якийсь момент хлопець сказав матері, що хоче більшого, мріяв про Французький легіон, та його злякав мовний бар’єр.
Віталій хотів не просто служити, а навчитися військової справи та працювати охоронцем у приватних осіб. Для цього навіть пройшов один з курсів ізраїльської тактичної школи. Згодом коли він зустрічав своїх знайомих чи сусідів військових, то завжди розпитував у них про їхні підрозділи та службові будні. А про «Азов» дізнався в інтернеті та відчув, що повинен продовжувати службу там.
Під час служби в «Азові»
Тож у вересні 2018 року юнак став до лав полку, а у червні 2019-го підписав другий контракт на 3 роки. Він так радів цьому, що його бажання нарешті здійснилося, мамі розповідав, що в «Азові» зовсім інше ставлення і стосунки між бійцями, дійсно братські, немає дідівщини, ставлять лише потрібні та цікаві завдання. Віталій чудово себе проявляв, був дуже цілеспрямованим та відповідальним.
Віталій на війні
«Якось він зателефонував і сказав, що захворів, мав високу температуру. А через два дні вже пішов на пробіжку. Я сказала, що треба було відлежатися ще хоч кілька днів. Але він відповів, що у зв’язку із застудою пробіжить сьогодні не 10 кілометрів, а всього 5», — з легкою посмішкою згадує мати.
Віталій з мамою
Віталій ніколи не міг всидіти на місці. Ще під час строкової служби розповідав, що увечері, коли у солдатів був час для відпочинку, він був не в змозі просто лежати чи сидіти, постійно знаходив собі якісь справи або питав чим може комусь допомогти.
Завдяки своїй наполегливості та мотивації Хірург згодом отримав звання молодшого сержанта та став командиром 3-го відділення 1-го взводу 2-ї роти 2-го батальйону полку.
На війні
У 2018-2019 році у складі «Азову» виконував бойові завдання на Світлодарській дузі, де отримав контузію. Крім цього, у нього почалися проблеми зі спиною та коліном. У червні 2022 року у бійця мав закінчитися контракт, який він не планував продовжувати, адже хотів, окрім лікування, створити сім’ю зі своєю дівчиною. Однак повномасштабне вторгнення зламало всі плани та сподівання.
МРІЯВ ПРО ТРЬОХ ДІТЕЙ ТА ВЕЛИКУ РОДИНУ
20 років Віта Харчук працювала нянею в сім’ях та інколи брала сина з собою на роботу. Він обожнював дітей, з добротою і ніжністю грався з ними, доглядав, а коли виріс, то дуже хотів власних.
«Якось, ще під час служби у Президентському полку, Віталій ніс чергування поблизу Чорнобильської зони. Неподалік від посту гралася купка дітей приблизно 6-7 років. Зі слів сина, вони були брудні, замурзані та бідно одягнені, і йому стало їх дуже-дуже шкода. Віталік пішов до найближчого магазинчика та купив усім малим морозива. Один з дітлахів сказав йому: „Ти такий крутий!“ Він потім згадував ці слова з теплом», — згадує мати захисника.
Під час служби
Вже перебуваючи на службі в «Азові», він мріяв про те, що у нього буде троє діток, і питав маму, чи вона готова стати бабусею. На жаль, створити сім’ю Віталій так і не встиг.
ЗАВІВ СОБІ ТВАРИНКУ НАВІТЬ З ТОГО СВІТУ
Віталік дуже любив тварин. У дитинстві, коли йому було років 7, він постійно приносив мамі хворих кошенят та просив залишити їх. Десь після четвертого такого випадку Віта зрозуміла, що треба прихистити хоча б одного, бо інакше син знесе додому всіх котів, які є поблизу. Він назвав котика Мурчиком, з вуличного кошеняти виріс здоровенний котяра, який прожив у сім’ї 15 років.
З домашнім котом
В полку «Азов» військовослужбовцям дозволяли тримати на базі тварин, тому і на службі у Віталія були пухнасті. Хлопці доглядали за місцевими песиками та котами, іноді навіть лишали у власних кімнатах. Улюбленцем Хірурга став Мирон.
Віталік з котом Мироном
«Віталік так любив котів, що навіть на тому світі завів собі тваринку», — розповіла рідна сестра захисника Світлана.
Одного разу на кладовищі вже через певний час після поховання Героя, мати почула якесь шарудіння на могилі. Нахилившись, вона побачила котика, який ховався між вінками. Жінка почала лишати смаколики для маленького друга, а він щоразу зустрічав її на тому ж місці.
Котик з могили захисника
ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ ТА БОЇ ЗА МАРІУПОЛЬ
24 лютого 2022 року Хірург разом із побратимами мужньо став на захист Маріуполя. Дуже рідко мав можливість виходити на зв’язок, але Герой завжди був бадьорий, не падав духом і переконував рідних, що ситуація під контролем.
Під час великої війни
Під час однієї з розмов вже під час боїв попросив маму приготувати йому його улюблену піцу, коли він повернеться. Але Віта так і не дочекалась свого сина вдома.
В перші дні повномасштабного вторгнення окупанти влучили в одне з місць зосередження азовців. Хлопець зміг вибратись в чому був, а все інше спорядження разом з документами згоріло на місці.
«В мою групу Хірург потрапив, коли вже йшли бої у місті, нас направили для того, щоб зупинити можливий танковий прорив і мені знадобився фахівець з NLAW, тому до мене направили Віталія, — ділиться своїми спогадами друг Рейнджер. — Це було смішно, як він приїхав. Його привезли до мене на рожевому Фольксвагені, Жуку».
З NLAWом у Маріуполі
В той самий час відбувся бій, де була залучена техніка, якою підбили два ворожих танки. Згодом командування повідомило про ще одну атаку, яку слід було відбити.
«Ми перемістились у вказаному напрямку, прибувши на місця, Хірург та гранатометник піднялись на третій поверх, та побачивши ворожу техніку, підбили ще один танк, після чого орки відступили, а ми там зайняли ще одну позицію. Так що під час першого ж бою у складі моєї групи Віталя знищив один танк та нормально настріляв піхоти», — згадує Рейнжер.
В період з 25 березня під час вуличних боїв на правому березі міста Маріуполь Хірурга лишили за головного. Позиція їх групи розміщувалась в будинку, який згодом, через не рівні сили, проривом оточили росіяни. Задля збереження особового складу він прийняв рішення відійти в наступний будинок та зайняти оборону в ньому.
«Хірург був дуже відповідальний, правильно і тактично виставляв нас по позиціях та слідкував, щоб кожен з нас робив свою справу та залишився цілим. При всьому цьому в нього майже не було зв’язку з керівництвом. Коли стемніло, він вивів нас в безпечне місце, де ми перегрупувалися та зайняли більш вдалі позиції для подальшої оборони міста Маріуполь. Без Хірурга нам би це не вдалося!», — розповів військовослужбовець НГУ Максим Гальченко.
За спогадами побратимів це вдалось зробити під димовою завісою, саме тому група пройшла успішно та без втрат особового складу.
Востаннє Віталій зателефонував мамі 20 березня, написав повідомлення багатьом близьким друзям та родичам: «Все добре, живий».
За свідченнями побратимів, 31 березня Хірург прибув на позицію в приватному секторі у районі аеропорту для спостереження за ворогом, після чого зв’язок з групою зник. Тому підтвердити чи спростувати загибель було неможливо, родина до останнього сподівалася, що Віталій у полоні. Але, на жаль, дива не сталося.
ШУКАЛИ ПІВ РОКУ, А ЗНАЙШЛИ ПОХОВАНИМ, ЯК НЕВІДОМИЙ СОЛДАТ
Азовець героїчно загинув 2 квітня, до останнього виконуючи бойове завдання. Вся родина майже пів року шукала бодай якусь інформацію про хлопця, та невдовзі отримала страшну звістку. 30 травня 2022 року під час обміну тіло Героя повернули на підконтрольну територію України та згодом поховали у Дніпрі як невідомого захисника.
Останнє фото мама і сина
Рідні опізнали тіло по татуюваннях, які надав морг. 1 жовтня 2022 року відбулося перепоховання Віталія у рідному Києві, на Лук’янівському військовому кладовищі. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Сенсом життя матері Героя стало збереження світлої пам’яті про сина. Віта Харчук відвідує заходи присвячені вшануванню загиблих захисників Маріуполя, також за її ініціативи було створено пам’ятний куточок в школі №1 та коледжі, де навчався Віталій. Також було проведено пам’ятні заходи в навчальних закладах, де учні почули історію життя мужнього захисника.
Мати поряд зі стендом на фотовиставці на Софійській площі
Віта наголошує, що в полоні ще перебуває велика кількість захисників Маріуполя, тому разом з усіма чекає їх повернення додому, сподіваючись дізнатись від когось деталі загибелі сина.
