«У нас в селі залишились лише старі, хромі і косі. Частина проукраїнської молоді виїхала ще на початку окупації чи десь ховається. А от романтичні прихильники «руського міру» досиділись до мобілізації. Думаю, вже десь догнивають під Сєвєродонецьком чи Білогорівкою», — розповідає власне джерело «Вчасно» на окупованій території.
Селище на Сватівщині, в якому мешкає співрозмовник, до повномасштабної війни налічувало близько чотирьох тисяч мешканців. Зараз, каже, разом з окупантами не буде і трьох.
«Місцеві старі «ждуни» навіть стимулювали чоловіків від малого до великого, аби ті йшли на фронт. І йшли. Але не повертаються досі, не дзвонять і звісток про них не надходить. Згодом молоді та дорослі чоловіки почали ховатись чи відкупатись від повісток. Хто дав хабара — розслабився, а тепер знову напрягся: почались повторні обходи окупантами саме тих адрес, де мешкають «відкупанти». Останні вже розслабились, от їх і беруть тепленькими», — ділиться чоловік.
Варіантів вдруге уникнути долі гарматного м'яса немає, адже навіть більші за попередні суми хабарів вже не цікавлять так званих воєнкомів, які мають щосили збирати по дрібкам нові взводи смертників, яких кидатимуть на передові позиції окупантів.
«Я особисто ще не потрапив на другу хвилю. Коли тільки почався призов, до мене, пенсіонера, прийшли, подивились, покривились і сказали чекати черги. А якщо прийдуть знову, навіть без вагань піду на службу: БК підірву десь чи якогось генерала пристрелю», — ділиться своїми партизанськими планами співрозмовник.
