У Києві відкрилась фотовиставка «Мої діти не бачили мирного неба», присвячена дітям, які народились в умовах збройного конфлікту на сході України. Організаторами виставки є Товариство Червоного Хреста України та Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні.
Життя, повсякденні турботи таких дітей та їхні очікування від школи зображені на 59 фотографіях, зроблених у різних містах і селах уздовж лінії зіткнення на Донбасі.
Окрім світлин, виставка розповідає історії маленьких українців, які фактично виросли на війні. Про їхні мрії на майбутнє та сподівання.
«Я буду найкращим учнем у школі і стану архітектором у майбутньому. Згодом я відбудую всі пошкоджені будинки у своєму селі»
Володимир, Донецька область
Фото http://ua.icrc.org/
Сім’я Вови проживає на околиці села Чермалик, лише у кількох сотнях метрів від лінії зіткнення. На жаль, це означає, що вибухи та обстріли стали звичною річчю для хлопчика та його рідних. Мама Вови Людмила кілька разів потрапляла під обстріли снайперів, намагаючись подоїти корову на подвір’ї будинку.
Життя в зоні збройного конфлікту, безумовно, впливає на хлопчика. Наприклад, його батьки кажуть, що улюблені іграшки Вови — це пістолети та гвинтівки. Водночас хлопець хоче стати архітектором, коли виросте. Це означає, що Вова хоче будувати, а не ламати.
«Я хочу ходити до школи, бо мрію дізнатися все про цей світ»
Софія, Донецька область
Це сталося в 2018 році. Софія знаходилася в кімнаті, де її друзі намагалися розібрати невідомий предмет. Пролунав вибух, унаслідок якого Софія отримала численні осколкові поранення та майже втратила палець на правій руці. Лікарі врятували життя дівчині, однак у тілі Софії досі залишається близько 50 уламків.
Софія — дуже жвава й допитлива дитина, яка любить досліджувати навколишній світ. Дівчина має великий інтерес до вивчення англійської мови. Вона проводить години з ноутбуком, навчаючись онлайн. Але найбільша мрія Софії — стати всесвітньо відомою балериною.
«Мені подобається допомагати людям, і я хотів би це робити»
Давід, Донецька область
Колись Давид жив з мамою в Донецьку, а тепер їх будинком стала бабусина хата в селі Первомайському. Він дуже чекає початку шкільного року, щоб завести нових друзів. Його мама, бабуся і дідусь впевнені, що у Давида все вийде, а поки вони із посмішкою дивляться на те, як він із задоволенням порається зі старим дідовим мотоциклом або ходить з бабусею купатися в ставку.
А ще Давид любить грати у футбол, і він чекає того моменту, коли можна буде грати не тільки у своєму власному дворі. Навчання його абсолютно не лякає, шкільний ранець був складений заздалегідь і чекає на свій час. А сам Давид каже, що мріє стати пожежником. «Кожен повинен мати свою професію, і я хочу, щоб моя була потрібна всім».
«Ми часто сидимо, обійнявшись разом, і плачемо. А я хочу, щоб не плакали»
Катя, Луганська область
Катерина живе в селі Троїцькому на тихій вулиці. І сонячним літнім днем здається, що крім їхнього з сестрою дзвінкого сміху ніщо не порушить співаючої тиші села. Звісно, за винятком свисту куль або гуркоту гармат. І коли це трапляється, Катя ховається з сестрою і мамою в будинку, де вони обнімаються всі і плачуть.
Тому Катя дуже хоче, щоб тиша її вулиці не порушувалася обстрілами. І ще вона хоче до школи. Каже, що це перша сходинка, щоб вивчитися і стати перукарем. Хоча зачіски мамі і сестрі вона робить вже сьогодні.
Більше світлин та історій можна побачити ТУТ.
Відвідати експозицію всі охочі можуть у м. Києві, ТРЦ «Караван» Outlet (вулиця Лугова, 12).
