Данило вже вдруге буде здобувати освіту медика. Спочатку він навчався у так званій «днр», бо не міг виїхати, однак як тільки з’явилася можливість, «вирвався» на вільну територію України, аби отримати належне навчання тут.
23-річний Данило — так він просить себе називати, жив у Макіївці біля Донецька, коли почалася війна на Сході. Тоді хлопцю було лише 14, а його після смерті батька виховувала сама мама. Так, аби вижити в окупації, вступив після 9 класу до донецького медичного ліцею, а потім — в університет. Зараз він вступає в медуніверситет в Києві, аби цього разу заново отримати освіту і справжній диплом, розповідають журналісти «Донбас SOS».
У Донецьку отримав, фактично, «саморобний» диплом
Після того, як окупанти прийшли до міста, в школі особливих змін не відчувалося — викладали ті ж вчителі, програму теж не дуже міняли. Лише з часом почали видозмінювати деякі предмети. Першою з навчального графіка забрали історію України.
У зв’язку з тим, що тато Данила несподівано помер у 2013-му, мамі було страшно виїжджати, хоч вона і хотіла це зробити. Грошей у сім'ї теж було небагато, тому хлопець вступив до медліцею. Після випуску отримав диплом, хоч він більше скидався на «саморобний» — а ньому була печатка «днр», але він не був навіть сертифікований у росії.
Далі Данило прийняв рішення отримати український паспорт, вирушив до Торецька. Однак грошей для подальшого проживання у хлопця не було, тому мріяти про вступ в інші міста вільної України він не міг.
З початком повномасштабного вторгнення усіх студентів кликали на війну
В університет Донецька було легко вступити, бо там не було особливого напливу людей. Зокрема, Данило мав диплом з медичного ліцею, а тому його швидко взяли у лави студентів.
«Пропаганда там працювала дуже потужно: на кожній зустрічі декан казав, що Україні ми нікому не потрібні з цими документами, ми там ніяк вступити не можемо. Про те, що можливість все ж є, я дізнався тільки у 2021 році, коли в мене друг поїхав отримувати паспорт, а потім написав: я не повернуся, бо буду вступати до університету. Він розповів тоді Данилові про систему, чинну програму, можливості. І дуже радив все кидати і їхати у Київ, щоб здобути нормальну освіту», — розповідає хлопець.
Тоді виїхати він не наважився, однак ця думка не виходила з голови. З часом дізнався, що документ про освіту, отриманий у Донецьку, не буде дійсним на території вільної України, а тому, щоб отримати український диплом, треба було вступати заново з першого курсу.
У Донецькому виші не було російських викладачів, лише ті, які не виїхали при окупації, система навчання теж змінювалась повільно, а тому перші роки вчилися за українськими програмами. А потім, як почалася пандемія, система навчання взагалі була умовна: викладачі часто не приходили навіть на онлайн заняття, просто залишали матеріали для самостійного навчання.
Після випуску Данило три роки працював фельдшером у гематологічному відділенні Донецької лікарні № 3.
«У 2022 році в університеті була трохи інша активність: нас просто усіх закликали йти на війну. З деканату дзвонили та вимагали йти усім до військкомату, бо інакше не допустять до навчання. Обіцяли просто поставити якісь примітки, що студент, і відпустити. Я не ходив, але багатьох моїх однокурсників прямо з цих пунктів забрали в армію. Правда, зараз відпустили, кажуть, хтось видав якийсь наказ студентів відпустити. Але навряд чи це сприяли протести батьків, які спробували звернути увагу на це — ніякі бунти там не працюють».
В Україні готується складати тести, щоб знову вчитися на медика
Коли вирішив виїжджати, то сам не до кінця вірив, що це йому вдасться. Планував маршрут через країни Європи, взяв небагато речей і залишив вдома паспорт так званої «днр», який отримав в університеті - без нього б не видавали стипендію.
На фільтрації хлопець показав паспорт України, а тому окупанти завели його в кабінет, дали анкету, щоб відповів на усі питання.
«Там таке різне: чи хтось з ваших рідних служить у військах „ДНР“, чи є знайомі або рідні, які живуть в Україні, як вони ставляться до влади Зеленського, як ви ставитесь до влади Зеленського, чи підтримуєте ви спеціальну воєнну операцію… І там не можна щось писати — тільки „так“ чи „ні“. Я думаю, якби я написав ні, мене б не випустили. Зі мною їхала жінка з Луганська, розповідала, що з нею хтось заповнював цю анкету та написав „ні“. Ось там почалося… Людину не випустили…», — згадує Данило.
На щастя, вибратися з окупації таки вдалося. На території вільної України хлопець вирушив до університету. Зараз він готується до здачі тестів, дивиться відеолекції з історії України.
«Думаю, нам треба переманювати на свій бік „світлі голови“ молоді. Доносити їм про можливість навчання тут, придумувати якісь варіанти для адаптації, — каже хлопець. Подивимось, як воно буде. Може, за 5 років, що я буду навчатися, щось зміниться. Але зараз я маю чітку мету і йду до неї», — стверджує Данило.
