Труханівський острів бачив важку працю чорноробочих судноверфі та слухав вальси оркестру з вишуканого парку “Ермітаж”.
Щедро вмитий шампанським з келихів столичних відпочивальників та потом веслувальників яхт-клубу, Дніпром, який не жалів йому води під час повеней, та гіркими сльозами тих, хто у 1943-у бачив чорне згарище на місці хат.
Як птиця Фенікс він постав з попелу, аби знову стати місцем, де зелень, вода, сонце й радість.
Лежить і вигріває свої піщані боки в очікуванні обіцяного відкриття музею, який збере докупи його цікаву історію життя.
Київський Лас-Вегас
На фото: 1950-ті
За міського голови Леоніда Черновецького, влада хотіла винести розважальні заклади, зокрема казино та ігрові автомати, за межу міста. Аби подалі від людських очей.
Ідея не нова. Наприкінці 19 століття Труханів острів лежав на кордоні між Київською та Чернігівською губерніями, а отже був однаково далеким від очей влади з обох боків.
А дістатися до нього можна було лише водою. Ідеальне місце, щоб розважатися без гальмів і не псувати собі репутацію у місті.
Тут з’являються числені ресторани, буфети, пивні та готелі, а відпочивальникам крім смажених курчат і раків пропонують вишукані й не дуже розваги.
Збереглися згадки про найвідоміший на той час готель-ресторан Рязанова, де можна було “добряче гульнути”.
Студенти-юнкери приїжджали на Труханів, аби після відвідування того ж таки ресторану “битися”.
Ресторан підприємця Гінтовта “Ермітаж” пропонував дорогу кухню та катання в однойменному парку на рейкових возиках – щось на кшталт американських гірок.
Про труханівських жриць кохання того часу – окремі згадки.
“Це щось особливе. Які жінки! Які-і-і жінки!” – каже вустами свого героя у повісті “Яма” Олександр Купрін.
За його свідченнями, на острові було комфортно і вишуканій публіці, і контрабандистам, і пролетаріату, і дівчатам легкої поведінки.
Між іншим, на розгляд Київради у 2017 році виносився законопроект про створення на території Труханова острова гральної зони з ресторанами та казино. Втім, у депутатського корпусу ідея не знайшла підтримки.
Самобуди з телефоном
Порядку у земельних справах у Києві не було ще тоді.
Офіційний дозвіл та план забудови Труханова острова з’явився у 1907 році, хоча робоче поселення там було ще у 80-х роках 19 століття.
Хтось же повинен був працювати у майстернях створеного тут Дніпровського судноплавства.
Пишуть, що за право зайняти діляночку треба було дати 3 карбованці хабара – і будуй свою невибагливу хатку.
Влада про стихійне поселення напевно знала.
Телефонна лінія була проведена на Труханів ще у 1895 році. Звісно ж, про громадський почтамт з переговорним пунктом не йдеться – привілея дзвонити на Київ була лише у магната Давіда Марголіна, якому й належало судноплавство, а також міська залізниця та ще чимало бізнесів. Він же відкрив на острові школу на 150 дітей та церкву.
Центр водного спорту
Відомі київські професори та інженери запропонували, міністерство внутрішніх справ схвалило. Так на Трухановому острові у 1887 році виник яхт-клуб.
Через два роки відбулися перші серйозні перегони. Гребці змагалися у чотирьох категоріях: шлюпки, човни з виносними кочетами, байдарки та аматорські човни. Переможці отримали по 15 карбованців сріблом.
У 1913 році тут відбулася перша київська спортивна олімпіада – для змагань зі стрибків у воду на Труханові спеціально побудували 28-метрову вежу.
Пізніше планувалася й 38-метрова. Наприкінці 30-их тут хотіли будувати величезний Водно-спортивний комбінат для занять різними водними видами спорту з глядацькими трибунами на 4 тисячі глядачів та ще й всією необхідною інфраструктурою для зимових лижних змагань.
Навіть проект на 4 млн рублів підготували. Втім, не судилося. Спочатку фахівців не вистачило. Потім війна…
Вимушена навігація
Житлові помешкання на Труханові будували на високих сваях, які обшивали дошками – виходила дуже просторе господарське приміщення під першим поверхом.
В ньому можна було зберігати човни. А вони були у кожному дворі. І не заради мандрів на Київ.
Коли Дніпро розливався, пересуватися островом можна було лише на плавзасобах. На човнах плавали у справах і у гості один до одного. У такі періоди Труханів ставав схожим на Венецією, як його нерідко й називали.
…А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики”,
– написала поетеса Ліна Костенко, яка народилася на Трухановому острові.
На чию честь затока?
Іноді Матвіївську затоку прив’язують до Святого Матвія. Та краєзнавці кажуть, що жодного стосунку Святий апостол до неї не має.
Мовляв, назву вона отримала від Олександра Матвеєва, який двічі очолював Київський університет.
За освітою медик, за спеціалізацією гінеколог, він протягом тривалого часу був деканом Медичного факультету. Зокрема відомий тим, що за його авторства був виданий посібник для повивальних бабок.
А щодо Труханова острова, то ніби-то у районі Матвіївської затоки була його дача. Це навряд чи, адже на момент активної забудови острова відомий медик вже помер. Дача там дійсно пізніше була, але не Матвеєва, а Марголіна.
Тим часом затоку й нині іноді називають її старим іменем – Старик. А поруч з ним і досі є Бабка.
Загадки місцевих озер
Острів вкритий озерами, але на диво лише одне з 11 має назву.
Достеменно невідомо, чому найбільше прозвали Бабиним або Бабкою.
За однією з версій, жінки ходили до нього прати та мити, тобто займатися суто “бабськими” справами.
Та це лише припущення. Але те, що рослинність навколо озера дивовижна, – факт.
Тут росте чимало занесених до Червоної Книги квітів. Зокрема, дикий гладіолус чи шпажник. Існує повір’я, що його цибулька діє як оберіг від смерті у бою.
Від хана чи індика?
Одна з версій походження назви Труханового острову відсилає нас до половецького хана Тугорхана.
Князь Святослав Ізяславич переміг його і одружився з його донькою, а дачу чи резиденцію їй справив на острові. Це найбільш тиражована версія про походження топоніма.
Втім, не єдина. Є ще про якогось Трифона, що міг тут жити чи володіти землею, адже одна з форм цього імені – Трухан.
Дехто вважає, що назва пішла від того, що під час кожної повені вода тут густо вкривалася трухою.
Ще одна версія нагадує, що діалектне українське “трухан” – то індик. Можливо, розводили їх тут чи любили їсти?
Принаймні, Європа смакувала смажених індиків ще у 16 столітті.
Німецький пляжний лікбез
Саме німці заклали культуру пляжного відпочинку на Трухановому острові.
У 1918-му році солдати Вільгельма ІІ розчистили тут піщаний беріг, зробили перевдягальні та лавки.
Німці пішли, а традиція відпочивати у спеку на пляжі залишилися. Влітку тут яблуку ніде було впасти.
Навіть у період німецької окупації у часи Другої світової війни на пляжах Труханова купалися та приймали сонячні ванни.
Подейкують, що німці завезли на береги Труханова не лише чистий пісок, а й традиції голого відпочинку.
Пізніше Радянська влада це нововіяння лише підтримала, адже це було свого роду наступом на церковні догми.
У Києві проходили голі марші “Геть сором!”. Участники таких акцій вважали себе прогресивною частиною суспільства і охоче несли свою позицію в маси – голими загоряли та купалися на громадських пляжах Труханова острова не окремо, а разом з усіма відпочивальниками.
Край цьому поклав відомий лікар Семашко, вказавши на негігієнічність явища та змусивши нудистів кучкуватися окремо. Нудистський пляж на острові є й донині.
Згарище замість пляжу
Спалили Труханів теж німці. Відступаючи з Києва у 1943 році вони знищили робітниче селище вщент.
Дерев’яні будівлі місцевих жителів горіли як свічки.
У 1989 році в знак пам’яті про ті події на острові встановили пам’ятну скульптуру: воїн, який повернувся з фронту, стоїть біля обгорілого човна.
Шампанське на мосту
У 1957 році Труханів острів поєднали з правим берегом Києва.
Автори проекту мосту воліли називати його Парковим, та кияни вирішили, що йому більше пасує Пішохідний.
Тепер у ходу і офіційна, і народна його назви. Конструкція завдовжки 439 метів важить 985 тонн.
Чимало фахівців вважали, що звести його неможливо, зокрема через особливості грунтів. Архітектор Олексій Заваров не лише відстояв проект, а й, кажуть, отримав ящик шампанського на церемонії його відкриття, вигравши парі у якогось відомого гідротехніка.
