Російська "багатоходовочка" завершилася для РФ чималими втратами.
Традиційна аргументація Кремля, "чому ми законно з точки зору міжнародного права приєднали Крим", була використана проти нього – і в підсумку це коштувало РФ додаткових 50 млрд доларів.
Ці гроші доведеться віддати інвесторам "віджатої" компанії ЮКОС, у справі, що тягнеться вже понад 15 років, пише Владислав Власюк, юрист "Європейської правди"
А до чого тут Крим, спитаєте ви? А от до чого.
Була в СРСР державна нафтова галузь, частинка якої в 1990-ті перетворилася на приватну нафтову компанію ЮКОС. А на початку 2000-х у ЮКОСу, як відомо з’явилися серйозні проблеми, а її активи перейшли до державної "Роснєфті".
От лише спосіб "віджиму" у 2003 році активів у приватної компанії ЮКОС з точки зору законності вийшов не дуже правильним. Тому її інвестори 2004 року звернулися до міжнародного арбітражу з вимогою про відшкодування вартості їхніх активів. При цьому і вимоги, і сам факт звернення саме до арбітражу ґрунтувалися на положеннях міжнародного договору – Європейської енергетичної хартії, підписаної РФ у 1994 році, однак так і не ратифікованої.
У 2014 році міжнародний арбітраж при Торгово-промисловій палаті Гааги у Нідерландах погодився з вимогами інвесторів, присудивши їм вже згадані $50 млрд.
По суті, рішення арбітражу вже було остаточним і підлягало виконанню, однак РФ не була б собою, якби не спробувала скасувати його у національних судах Нідерландів – за місцем знаходження арбітражу.
У 2016 році в Кремлі готувалися святкувати перемогу: суд першої інстанції став на бік Росії. Однак ще за чотири роки, 18 лютого 2020-го, терези схилилися у протилежний бік. Апеляційна інстанція винесла рішення на користь ЮКОСу, повернувши до життя 50-мільярдний штраф. Щоправда, попереду ще теоретична можливість оскарження рішення у Верховному суді Нідерландів.
Одним із ключових питань арбітражного розгляду було таке: чи має арбітраж підсудність, що ґрунтується на Європейській енергетичній хартії, якщо вона була підписана, однак не ратифікована?
Важлива деталь: РФ не намагалася заперечити, що права акціонерів компанії ЮКОС були порушені і їхні активи – забрані; натомість доводила, що "ваш арбітраж не комільфо, ми йому не підсудні, бо хартію не ратифікували, і тому інвестор має право захищати себе – але лише у національних судах".
І арбітраж, і апеляційний суд вирішили: Росія неправа. Хартія діяла в Росії повністю (а не окремі статті) навіть до ратифікації, бо Росія її підписала, наклавши тим самим зобов’язання на себе як на країну-підписанта. А отже, була зобов'язана захищати інвесторів, у тому числі надаючи їм право звертатися до міжнародного арбітражу – а не національних органів на кшталт Басманного суду.
Та повернімося до питання: до чого ж тут Крим?
Річ у тім, що саме дії РФ у 2014 році стали новим і красивим аргументом апеляційного суду для спростування позиції РФ. Ок, каже суд, ви стверджуєте, що Енергетична хартія могла застосовуватись лише в частині, що не суперечить вашому національному законодавству. Конкретно норма про захист інвесторів в арбітражі, продовжуєте ви, суперечить вашим законам, отже, арбітраж в принципі не міг розглядати спір.
Але тут апеляційний суд згадує про 2014 рік і нагадує представникам РФ: ви ж самі, "приєднуючи" Крим за міжнародним "договором" у березні 2014-го, заявили про чинність такого договору, хай він і суперечив на той момент національному законодавству!
А відповідно, робиться висновок, що для РФ дія міжнародних договорів, які не відповідають національному законодавству, є усталеною практикою.
На підтвердження такого висновку гаазькі судді наводять рішення "цілком незалежного" Конституційного суду РФ, який каже: "фактически принятие Республики Крым в состав Российской Федерации предусматривается как элемент применения рассматриваемого договора до его ратификации".
Чи є тут паралель із Європейською енергетичною хартією? Чому б і ні!
Адже ця хартія після підписання років 10 застосовувалася в РФ, не потребуючи ратифікації – і це не викликало там жодних проблем.
І Росія не намагалася відкликати свій підпис (хоча могла це зробити)!
Тому, якщо бути послідовними, то варто визнати: у справі ЮКОСу Енергетична хартія діяла для РФ повністю, а тому арбітраж цілком мав компетенцію. А Росія тепер має повернути ошуканим власникам ті самі оспорювані $50 млрд.
Тим більше, апеляційний суд навів і інші приклади чинних міжнародних договорів РФ, які діють незважаючи на наявність положень, що суперечать національному законодавству. Наприклад, Договір СРСР і США про лінію розмежування морських просторів (у Беринговому морі) спокійно виконується на тимчасовій основі з 1990 року, хоча так і не ратифікований.
Що це означає для України?
Ми жодним чином не були долучені до перипетій навколо ЮКОСу. Однак це приємно, коли російська "багатоходовочка" приводить її саму до невдач.
І жодним чином це не означає, що "суд визнав чинним договір про окупацію Криму" чи щось таке, з трьох причин:
по-перше, предметом розгляду національного суду не був (та й теоретично не міг бути) міжнародний договір чи його чинність;
по-друге, наведений приклад є ілюстративним і стосується винятково процедури, за якою сама РФ погоджується на чинність для себе міжнародних договорів;
ну і по-третє, окупація Криму є абсолютно очевидною з точки зору міжнародного права, джерелом якого рішення національних судів не є (точніше, певні винятки є, однак точно не цей).
І ще один важливий урок: міжнародне право невпинно нарощує тиск на його порушника. А спроби обійти його, використати двозначності тощо, зрештою, завдають Росії удару у відповідь. Як і трапилося цього разу.
Саме тому і РФ потихеньку зазнає поразки за поразкою у міжнародних трибуналах.
Причому це – не останнє рішення. І кожне з них буде ускладнювати агресорові економічне життя і відносини в глобалізованому світі.
