І тут не без мосту…
Київ з середини ХІХ і до початку ХХ століть був одним з найфотографованіших міст колишньої імперії. А почався фотографічний бум, як не дивно, з моста.
Точніше з того, що в 1848 році стартувало будівництво першого капітального мосту через Дніпро у Києві.
На створення інженерного дива грошей не шкодували, а щоб диво таки сталося, запросили знаних іноземних фахівців.
Британський інженер Чарльз Віньйль завітав до Києва не один, а з фотографами Роджером Фентоном та Джоном Борном у 1852 році. Обидва фотографи легендарні і знані, і обидва залишили по собі декілька київських світлин.
Вважається, що все ж Борн – перший фотограф, який зафіксував Київ на світлині, хоча точно встановити неможливо.
До речі, Ланцюговий міст потім ще довго надихав фотографів, завдяки чому ми і знаємо, як він виглядав. Самого «інженерного дива» вже давно не має на мапі столиці.
Роджер Фентон: Будівництво Ланцюгового мосту в Києві, 1852 рік. Джерело: visualhistory.livejournal.com
Роджер Фентон: Будівництво Ланцюгового мосту в Києві, 1853 рік. Джерело: visualhistory.livejournal.com
Роджер Фентон: Берег Дніпра, 1852 рік. Джерело: cameralabs.org
Джон Борн: Ланцюговий міст, 1855 рік. Джерело: Вікіпедія.
Роджер Фентон: Андріївська церква, краєвид з Подолу, 1852 рік. Джерело: Вікіпедія.
На розі Хрещатика і Прорізної
Франц де Мезер у 1852 році приїхав до столиці і обійняв посаду викладача малювання у Інституті шляхетних дівчат.
На той час у Києві уже було декілька фотоательє, які користувалися шаленим попитом. Вважаючи, і справедливо, що малювання до фотографії є дотичним, Мезер у 1865 році відкриває свою студію. І не деінде, а на розі Хрещатика і Прорізної у будинку генерала Кирилова.
Бізнес приносив прибутки – у кращі роки вони доходили до 40 тисяч рублів. Франц Мезер дуже розширив свій асортимент, в його ательє можна було зробити як візитні фотокартки, так і кабінетні. Пропонувалися заможним відвідувачам і розкішні фотоальбоми у шкіряних обладунках, і фотографічні книги з видами на Київ. Загалом у творчому доробку Франца де Мезера – більше 138 тисяч знімків, і більше мільйона копій.
Франц Мезер: Європейська площа. Джерело: Вікіпедія.
Франц Мезер: Фонтан «Іван» на Європейській площі. Джерело: Вікіпедія.
Франц Мезер: Ланцюговий міст через Дніпро. Джерело: Вікіпедія.
Франц Мезер: Гора Щекавиця. Джерело: Вікіпедія.
Франц Мезер: Андріївський узвіз та Андріївська церква. Джерело: Вікіпедія.
Читайте також: Бизнес на дореволюционном Крещатике: картье, выпить и закурить
Серед всіх фотографій сьогодні, найбільш цікавими все ж є не портрети, а світлини з видами на Київ.
Зробити їх було, мабуть, найтяжче. Справа в тому, що бюрократичний апарат у нас завжди процвітав. Так, щоб фотографувати у місті, треба було мати купу дозволів.
Відомо, що Мезера навіть арештовували за спробу сфотографувати еспланаду перед фортецею і це за наявності всіх документів! Уважний працівник правопорядку запідозрив дивака з фотокамерою у шпигунстві на користь чи то Туреччини, чи то Польщі.
Шпигуном Франц Мезер не був, як не був він і порнографом.
Олександр Купрін у своїй повісті «Яма» дуже необачно наділив вигаданого фотографа ім’ям цілком відомого і знаного в Києві Мезера. Але тут, як пишуть у фільмах: «всі співпадіння з реальними людьми – випадкові».
Фотоательє Володимира Висоцького. Джерело: gazeta.ua.
Хто сфотографував їх для нас?
У майстерні Мезера досить довго працював Володимир Висоцький (просто тезка того самого Висоцького). Згодом молодий чоловік відкрив власне фотоательє на розі Хрещатика і Лютеранської, і склав достойну конкуренцію своєму вчителю. Загалом на долю Мезера и Висоцького випадало майже 50% всіх замовлень у Києві.
Володимир Висоцький найбільше запам’ятався, як автор портретів видатних діячів українського мистецтва: Лесі Українки, Івана Франка, Марії Заньковецької, Миколи Лисенка.
Не можна не згадати й імена інших відомих київських фотографів, кожен з яких запам’ятався унікальністю робіт. Так, Генріх Лазовський відкрив ательє у 1891 році і став першим фотографом, який розмальовував чорно-білі світлини. Серед відомих робіт Лазовського: альбом з 24 фотографій «Київський Володимирський собор».
Віктор Воюцький зафіксував та допоміг зберегти для історії похорони Тараса Шевченка, йому вдалося сфотографувати траурну процесію і в Києві, і в Каневі.
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Фотограф Йосип Кордш, 1870 рік. Джерело: uamodna.com
Йосип Кордиш запам’ятався і як автор світлин Миколи Лисенка, Миколи Костомарова, Івана Нечуй-Левицького, і як автор рідкісних знімків сліпих музикантів, селян на київському базарі та неймовірних київських краєвидів.
Загалом у Києві працювала неймовірна кількість талановитих фотографів, робота яких посприяла появі у місті візитної карточки, а точніше тисячі візитних карточок у вигляді листівок.
Київська листівка. Джерело: interesniy.kiev.ua
Київська листівка видавництва Дмитра Маркова. Джерело: unc.ua
Київська листівка видавництва Дмитра Маркова. Джерело: ubr.ua
Київська листівка видавництва «Ференц Бекер, Броди». Джерело: mik-kiev.livejournal.com
Київська листівка фірми Владислава Ідзіковського. Джерело: mik-kiev.livejournal.com
Київська листівка видавця В. Коутного. Джерело: mik-kiev.livejournal.com
«Привъть изъ Кіева!»
У 1895 році відкрив власне фотоательє Дмитро Марков – син відомого в місті фотографа Тимофія Маркова. Відмінність його діяльності була у тому, що Дмитро Марков став одним з перших в Києві, хто почав друкувати не лише фотокартки, а й листівки з видами на місто.
Популяризація листівок і їх масове виробництво почалися з того, що у 1874 році був заснований Всесвітній поштовий союз, але київська листівка вперше з’явилася лише в 1895 році.
Спочатку листівки являли собою малюнки з видами на місто, які були надруковані на картоні, потім у якості зображення почали використовувати фотографії.
При цьому значна частина зображення відводилася на підпис, а зворотна частина відводилася на зазначення адреси отримувача.
Лише у 1902 році марку почали клеїти на зворотну частину листівки, а в 1907 році з’явилася і закріпилася, знайома нам, зворотна сторона листівки у вигляді двох половинок – для привітання і для адреси.
Відправляти привітання стало дуже популярним заняттям і скоро в Києві з’явилася купа видавництв, що спеціалізувалися на серіях тематичних листівок з Києва.
Навіть в’язні Лук’янівського тюремного замку могли надіслати рідним і близьким привітаннячко – видавництво Ріхтера надрукувало листівку з видом на тюрму.
Листівка з видом на Лук’янівський тюремний замок. Джерело: interesniy.kiev.ua
Секрет успіху київської листівки полягає і в тому, що вона була досить гарною, і в тому, що слова привітання завжди були виключно приємними.
Листівка, на відміну від листа, на вкладалася у конверт, тож прочитати її міг будь-хто, ця обставина стримували і зобов’язувала. Тож, листівка – це завжди привітання з любов’ю.
Таким от теплим вітаннячкам і киянам, що не шкодували на їх створення майстерності та творчого запалу, ми і повинні бути вдячні за те, що знаємо Київ таким, яким він був і яким тепер уже ніколи не буде.
