Фрума Хайкіна в Унечі очолювала прикордонний загін ЧК (Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем), розповідає Радіо Свобода.
Унеча була залізничним вузлом на кордоні з Україною, через який чимало росіян втікали від більшовиків. Тому чекістам було там чим зайнятися, виловлюючи різну «контру», з якою «товариш Хайкіна», судячи зі спогадів, не церемонилася – «сама судила, сама розстрілювала».
Фрума Хайкіна (Щорс) у 1919 році
Збереглися свідчення письменників Аркадія Аверчека й Теффі (Надії Лохвицької) про те, що Хайкіна набирала з китайців та казахів, котрі раніше працювали на будівництві залізниці підопічних, які служили чекістам.
«За її вказівкою, в Унечі було розстріляно понад 200 осіб, серед яких жінки й малі діти. Звісно, то були жорстокі часи. Але навіть на тодішньому тлі Хайкіна виглядала просто демонічно. Це була жорстока садистка, яка не лише давала численні накази про розстріл, а й сама піддавала тортурам тих, хто потрапляв до її рук. Про цю особу можна писати роман жахів», – розповідає Радіо Свобода.
21 серпня 1919 року Щорса призначили командиром стрілецької дивізії Червоної армії. А 30 серпня Щорс загинув біля села Білошиці (неподалік Коростеня) в бою з вояками Української галицької армії. Тіло було доставлене не в його рідний Сновськ, а на Стародубщину, в містечко Клинці, де з ним відбулося прощання. Отож, де Щорс починав свою кар’єру червоного командира, там і закінчив. Тіло його забальзамували, запаяли в цинкову труну й поїздом відправили аж у Самару, місто, з яким Щорса нічого не зв’язувало. Щорса-покійника супроводжували його дружина, її три сестри, курсанти військового училища й політпрацівники.
Вдова Щорса Фрума Ростова (Хайкіна) (1897–1977) у 1968 році
Поховали Щорса на Всесвятському цвинтарі в Самарі майже потайки. А його дружина залишилася жити в цьому місті, отримавши роботу у владних органах. Тоді вона була вагітною від Щорса й пізніше народила дочку. При цьому змінила своє прізвище з Хайкіної на Ростову. Вона начебто забула про свої чекістські подвиги на Стародубщині й свого «героїчного мужа». Отримала вищу технічну освіту, працювала на різних будовах того часу.
У 1926 році Всесвятський цвинтар закрили. Рідним дали можливість перепоховати своїх близьких. Хайкіна-Ростова цього не зробила. Прізвище Щорс на надмогильному обеліску нічого самарцям не говорило. Такого «героя» громадянської війни не пам’ятали. Його могилу зрівняли із землею.
«Оглядова карта українських земель», укладена Степаном Рудницьким. 1917 рік
Нагадаємо, над демонтажем важкої, близько 7-тонної конструкції пам’ятника Миколі Щорсу на коні бригада фахівців КП “Київблагоустрій” працювала протягом 6 годин. Навіть довелось частково перекрити рух транспорту на обох напрямках бульвару Тараса Шевченка.
