57-річний Євген Гольдич здійснив 113 донацій. Він рятує життя військовим, цивільним та дітям, які постраждали внаслідок війни.
Киянин переконаний, що таким чином він не лише робить добру справу, а й дбає про своє здоров’я.
«ХОЧЕШ БУТИ ЗАВЖДИ МОЛОДИМ — ЗДАВАЙ КРОВ»
Пан Євген працює старшим електромеханіком у службі сигналізації Київського метрополітену. Безпеці руху у столичній підземці присвятив все своє життя.
«У наступному році буде 30 років, як я тут працюю. Вже по праву стану ветераном метрополітену», — посміхається чоловік.
Євген Гольдич майже 30 років життя присвятив столичній підземці. Фото: Микола Тимченко
Окрім того, що електромеханік дбає про те, щоб мільйони людей безперебійно і безпечно діставалися у будь-який куточок української столиці, він ще й… рятує життя.
«Кров почав здавати у 2000 році. Почесним донором став у 2010 році. Зараз на моєму рахунку 113 донацій. Чесно вам зізнаюся, коли виходжу з донації — емоції переповнюють. Навіть описати ці відчуття не можу. Я не знаю, кому потрапить моя кров, але я віддаю її з вдячністю», — ділиться чоловік.
Під час інтерв’ю. Фото: Микола Тимченко
Вперше Євген здав кров ще в армії, бо таким було розпорядження керівництва. Після того довгий час не замислювався про важливість донорства. А коли донації потребував його колега, одразу зголосився.
«Петро хворів і служба попросила здати по можливості кров. Я звісно погодився».
Розмова, яка відбулася у медустанові, вплинула на працівника метрополітену так, що відтоді — він не пропускає жодної донації, згідно з протоколом.
«Чоловікам дозволяється здавати кров не більше 5 разів на рік, жінкам — чотири. Більше — система не пропустить, бо то вже буде шкода, а не користь для здоров’я.
Завідувачка відділенням трансфізіології сказала тоді мені: «Євгене, хочете виглядати молодо, як я, пропоную вам бути донором». Я на неї подивився — жінка років 35-ти, незручно ж було запитати скільки їй… Але вона зізналася сама. І я неабияк здивувався. «Мені 55 років, але я постійно здаю кров», — сказала лікарка. Тоді я і почав цікавитися про користь і шкоду цієї процедури».
Пан Євген розумів, що донорська кров здатна рятувати життя, та не знав, що здавати її корисно і для здоров’я самих донорів.
«Твоя кров оновлюється і цим все сказано, пояснила мені завідувачка. А ще виявилося, що це профілактика інсультів та інфарктів. Чим більше я читав про це, тим більше мені хотілося бути корисним і турбуватися про своє здоров’я. Я повністю відмовився від спиртних напоїв. Максимум, що можу — це келих шампанського на новий рік з дружиною. До цього любив з друзями випити пива, зараз взагалі не хочеться. Навіщо? У житті є значно цікавіші й важливіші речі».
«ПРО ДОНОРСТВО ТРЕБА ГОВОРИТИ»
Євген Гольдич був донором у різних центрах крові, де виникала потреба. А з початку повномасштабної війни, обрав для себе військовий шпиталь, адже наразі найбільше донації потребують наші поранені захисники.
«Це моя вдячність нашим військовим, які щодня виборюють свободу для України. Якось почув дуже гарний вислів: „А ти знав, що твоя кров може воювати“? Дійсно, ми не задумуємося, коли здаємо кров, кому саме вона потрапить, але точно знаємо, що комусь врятує життя. Одужавши після поранення, хлопці часто повертаються на фронт і продовжують боротьбу. Тож моя кров і справді може воювати…»
Якщо зважити, що одна донація може врятувати одразу три життя, то на рахунку нашого героя вже понад три сотні.
Але Євгена обурює той факт, що люди у своїх щоденних турботах часто не задумуються: година часу і бажання допомогти комусь — вартує життя.
«Більшість вважає, що у нас все гаразд і всім всього вистачає. Але це не так. Донорів в Україні мало і про це треба говорити! Особливо зараз, коли мова йде про кровопролитну боротьбу. Не потрібно думати, що це зробить за тебе хтось інший. Треба йти і здавати».
«КРОВ ЗА ГРОШІ — ЦЕ ЖЛОБСТВО»
Почесним донором в Україні може стати лише та людина, яка благодійно здає свою кров. Адже для донорів у нашій державі з-поміж іншого пропонують ще й грошові компенсації.
Працівник столичної підземки — благодійний донор. Фото: Микола Тимченко
«Мене ніколи не цікавив матеріальний бік донорства. В усьому світі донорство благодійне. Якась надбавка до зарплати у почесних донорів є. Але я вам не можу навіть сказати скільки, бо ніколи не цікавився. А то, щоб у лікарні брати гроші за свою кров — це жлобство, вибачте на слові».
«ЗОЛОТИЙ ДОНОР» АБО ДІЛИТИСЯ НЕ ЛИШЕ КРОВ’Ю
Окрім крові Євген Гольдич кілька разів здавав тромбоконцентрат і плазму.
«Разів п’ять-шість здавав і ще буду, коли виникне потреба. Процедура так само безпечна. Її проводять після аналізу крові на рівень тромбоцитів. Часу займає більше — десь дві години, але ці клітини крові зупиняють кровотечу. Вони потрібні людям, які мають порушення згортання. І їх неможливо заготовити про запас, бо донорські тромбоцити придатні до використання лише протягом п’яти діб. Тому заготовити тромбоцити в резерв неможливо, адже ніхто не може сказати, коли вони знадобляться.
Плазму ж, навпаки, можна зберігати протягом 3-х років. Перш ніж вона потрапить в банк крові, її заморожують. За час зберігання і плазма, і клітини крові проходять перевірку на наявність вірусів. Тільки після цього компоненти крові можна використовувати для переливання».
Донорів тромбоцитів у світі називають «gold blooded people» («золотим фондом»), тому що цінність їхньої допомоги вище золота.
«ДОНОРСТВО — ЦЕ ЗДОРОВ’Я. НАВІТЬ КОРОНОВІРУС МЕНЕ ОМИНУВ»
Євген зізнається, що постійні донації змусили його переглянути і своє харчування.
«Я перестав їсти різні ковбаски, обмежую себе в надмірній кількості м’ясних і молочних продуктів. Більше почав споживати овочів та фруктів. Огірочки й помідорки — це прекрасно. Тож самі бачите, моє здоров’я тримають донації. Мені у листопаді буде 58, а почуваюся я значно молодше. І не хворію. Навіть короновірус мене оминув», — посміхається співбесідник.
Та хай там як, головним аргументом у постійних донаціях для Євгена Гольдича лишається — порятунок життя.
«Коли заглиблюєшся в це питання, то розумієш, наскільки багато людей потребує допомоги, скільки серед них дітей, скільком ти можеш допомогти продовжити життя. А зараз, коли в моїй країні війна — тим паче. Здавати кров для поранених військових — мій обов’язок. Не потрібно думати, що це зробить за тебе хтось інший.
Коли я виходжу після донації, почуваю себе щасливим, по-справжньому щасливим. Я не знаю, кому піде ця кров, наскільки я допоможу людині, але розумію, що зробив щось добре. Мене це надихає і хочеться продовжувати», — підсумував Євген Гольдич.
«Рятувати життя може кожен», — переконаний Євген. Фото: Микола Тимченко
Нині Київський метрополітен направив клопотання з усіма необхідними документами до Офісу Президента, задля того, аби пану Євгену присвоїли звання Заслуженого донора України. Він вже давно має право ним бути, адже головна вимога для отримання цієї нагороди — 100 і більше донацій крові. У Євгена 113 і зупинятися на досягнутому він не збирається.
Що треба знати про донорство крові
Донорська здача крові або донорство крові — добровільне надання своєї крові чи її компонентів для подальшого переливання хворим, які цього потребують. За час існування донорського руху було доведено, що періодичні кровопускання, які дорівнюють одній донорській дозі (до 470 мл), безпечні для здоров’я донора.
Завдяки здачі донорської крові відбувається активізація системи кровотворення. Внаслідок крововтрати після здачі донорської крові кістковий мозок посилює поповнення кров’яного русла новими еритроцитами. У результаті цього покращується обмін речовин, що, своєю чергою, є профілактикою різноманітних захворювань і підвищує стійкість організму в екстремальних ситуаціях. Здаючи кров, донор вивільняє свій організм від зайвого баласту і надлишку крові.
Слово донор походить від латинського dono — дарую. Донором може бути кожна здорова людина віком від 18 років. Протипоказанням до здачі крові є нездоровий стан, оскільки втрата невеликої кількості крові на тлі поганого здоров’я може різко погіршити загальний стан організму, викликати загострення або подовження терміну хворобливого стану.
