Два з трьох діючих енергоблоків Рівненської АЕС, потужністю 440 мегаватів кожен, отримуватимуть паливні збірки західного виробництва, а комплектувальні до них у перспективі виготовлятимуться в Україні. Про це ідеться в угоді, яку підписали в останній день вересня американсько-японський виробник ядерного палива Westinghouse і український НАЕК «Енергоатом». Відтепер західне паливо, а не лише російське, може використовуватися на всіх типах українських ядерних реакторів. Це зміцнює енергетичну безпеку України, унеможливлює російську монополію в галузі і відкриває можливість отримувати неросійське ядерне паливо для інших європейських країн, стверджують експерти, опитані Радіо Свобода.
Українські атомні електростанції забезпечують близько половини електроенергії, потрібної державі, і мають 15 ядерних реакторів. Всі вони спроєктовані ще у радянський час і первинно розраховані лише на паливо російського виробництва. 13 із них мають потужність 1000 мегаватів. Іще два (модель ВВЕР-440) – це так звані «малюки», які мають потужність 440 мегаватів. Обидва розташовані на Рівненській АЕС.
Українські реактори потужністю 1000 мегаватів можуть отримувати ядерне паливо як із Росії (компанія «ТВЕЛ»), так і зі Швеції, де розташовані виробництва американсько-японської компанії Westinghouse.
У 2005 році паливо західного виробника використовували лише на одному енергоблоці Южноукраїнської АЕС – як експеримент; решта паливних збірок була російського походження. Наразі близько половини ядерного палива, яке використовує Україна, – західного виробництва. Це відповідає Європейській стратегії енергетичної безпеки, яка зобов’язує диверсифікувати джерела палива для АЕС, наголошують експерти, опитані Радіо Свобода.
«Останній крок» до диверсифікації
До сьогодні лише два реактори-«малюки» не мали альтернативного джерела постачання і залежали від російського виробника.
Але 30 вересня керівники НАЕК «Енергоатом» і Westinghouse уклали контракт на постачання ядерного палива для Рівненської АЕС. Контракт передбачає виробництво і впровадження в експлуатацію паливних збірок для реакторів типу ВВЕР-440 компанії Westinghouse.
Окрім того, сторони домовилися про локалізацію в Україні виробництва комплектувальних для паливних збірок компанії Westinghouse і уклали відповідний протокол про наміри.
Угоди підписали в Офісі президента України у присутності голови держави. Ці домовленості стали «останнім кроком» на шляху повної диверсифікації джерел постачання ядерного палива в Україну, вважає президент України Володимир Зеленський.
«Угода між «Енергоатомом» і Westinghouse є продовженням плідного 20-річного партнерства України та США в диверсифікації постачання палива на українські АЕС і свідчить про невпинний рух нашої країни до вибудови власної енергетичної безпеки та незалежності», – стверджує президент України.
За словами керівника «Енергоатому» Петра Котіна, Україна в питаннях диверсифікації постачання ядерного палива випереджає інші країни, які використовують пострадянські типи реакторів.
«Ми робимо черговий крок у реалізації програми диверсифікації ядерного палива і першими в Європі розпочинаємо використання палива компанії Westinghouse для ядерних блоків типу ВВЕР-440. Це важливе рішення не тільки для України, але й для усіх країн європейського континенту, які експлуатують блоки ВВЕР-440, адже воно спирається на Європейську стратегію енергетичної безпеки», – наголосив Котін.
Виконавчий директор компанії Westinghouse Патрік Фраґман, зі свого боку, пообіцяв працювати над удосконаленням палива для українських АЕС, а також запропонував співпрацю в інших напрямках, як-от у добудові енергоблоків Хмельницької АЕС.
«Ми могли б брати участь у цьому проєкті – це стосується поставок і палива, і деяких інших систем, наприклад, автоматизованих систем управління технологічним процесом, якщо «Енергоатом» вважатиме такі пропозиції вигідними для себе й корисними для країни», – запропонував представник Westinghouse.
Що ж до виробництва компонентів палива Westinghouse в Україні і комплектувальних до паливних збірок, то воно відбуватиметься на потужностях підрозділу НАЕК «Енергоатом» – «Атоменергомаш», і призначатиметься як для України, так і для продажу третім країнам, домовилися сторони угоди.
Чому це важливо?
Коли американське паливо надійде на Рівненську АЕС, Україна зможе (теоретично) повністю відмовитися від російського – за крайньої потреби, визнають експерти. Але вони пропонують залишити обох постачальників – для збереження конкуренції і більш вигідних цін на паливні збірки.
Україні варто якнайменше залежати від Росії у стратегічних галузях, щоб не наражати себе на ризик, наголошує у коментарі Радіо Свобода керівник «Бюро комплексного аналізу та прогнозів» Сергій Дяченко.
«Усе, що пов’язане з витісненням Росії з української енергетики, сприяє енергетичній безпеці. Оскільки путінська Росія поводиться ірраціонально, її кроки (особливо це засвідчує енергетична й газова галузь) не мають стосунку до економіки. Всі вони є політично вмотивованими, і ми не знаємо, як поводитиме себе Росія надалі. Щодо постачання ядерного палива, то тут поки що не було суттєвих перешкод: після Чорнобильської катастрофи російська ядерна галузь боїться втратити клієнтів в інших країнах, яких і без того небагато. Але навіть попри це, у 2014–2015 роках були розмови про те, щоб обмежити постачання ядерного палива Україні, нібито через нестабільність у регіонах, через які перевозять паливні збірки. Це, а також досвід відмови від постачання газу з Росії свідчить: Україні треба якнайменше залежати від Росії у стратегічних галузях», – підсумовує експерт.
Компанія Westinghouse володіє технологіями виробництва палива для реакторів ВВЕР-440, і наразі це єдина альтернатива російському постачальнику, пояснює експерт із ядерної енергетики Ольга Кошарна.
«Westinghouse постачав таке паливо до Фінляндії: там є два реактори ВВЕР-440 на АЕС «Ловійса». Але росіяни різними методами домоглися того, що фіни контракт з Westinghouse не продовжили, і вони постачали паливо до «Ловійси» одноосібно. Та після нападу Росії на Україну в Європі зробили висновки. І у 2014 році була ухвалена Європейська стратегія енергетичної безпеки. І вона передбачає, шо навіть для «неєвропейського типу реакторів» (так вони акуратно назвали російські моделі) потрібен другий постачальник палива. Почалися пошуки альтернативи. Крім росіян, технологію виробництва палива для реакторів ВВЕР-440 і ВВЕР-1000 має лише Westinghouse. І Україна досягла найбільшого прогресу в диверсифікації постачання палива для «пострадянських» реакторів», – визнає Ольга Кошарна. За її підрахунками, українські АЕС наразі використовують приблизно половину палива західного виробництва.
Слідом за Україною отримають змогу замінювати російське паливо для своїх атомних електростанцій Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина й Фінляндія, які використовують енергоблоки-«малюки» на 440 мегаватів – такі ж, як на Рівненській АЕС, пояснює Ольга Кошарна. За її словами, Україна вже понад десятиліття є майданчиком для «обкатування» технологій поступової заміни російського палива на західне в реакторах російських типів. Вона згадує той факт, що Швеція вже винаймала українських спеціалістів для того, щоб ті розраховували «мішане завантаження» до реактору двох видів палива одночасно: російського і західного виробництва.
Те, що Україна стає «піонером ядерної диверсифікації», визнає й президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
«Уже кілька років як ухвалена європейська директива, що зобов’язує енергогенерувальні компанії, які мають в розпорядженні АЕС, диверсифікувати постачання ядерного палива. Але російська сторона, використовуючи бюрократичні аспекти й відсутність альтернатив, перешкоджала диверсифікації. Тим часом Україна це зробила, навіть не будучи членом ЄС. І тепер для тих країн, які також мають реактори-«малюки», угода про виробництво палива для таких українських реакторів є позитивним сигналом. Адже уряди країн Центральної Європи теж цього хотіли. Але не форсували процесу, чекали, коли з’явиться відповідна пропозиція від альтернативних виробників», – каже експерт.
Наразі у світі є три найбільші виробники ядерного палива: американсько-японська Westinghouse, французька Areva і російська «ТВЕЛ» – разом вони охоплюють понад половину цього ринку. При цьому із західних компаній лише Westinghouse опанував виробництво паливних збірок для реакторів російських типів. Причому це паливо відрізняється за ціною, якістю і за технологіями. За даними Держстату України, у деякі роки паливо цієї компанії Україна купувала значно дешевше, ніж російське. Наразі, стверджує Сергій Дяченко, співвідношення ціни і якості обох видів палива приблизно однакове, але збірки західного виробництва є більш безпечним паливом для України, констатує він.
Що ж до Рівненської АЕС, то вона не є найбільшою в Україні, але її стабільність важлива для столичного регіону. З 2015 року діє додаткова потужна лінія електропередач, яка передає потік електроенергії потужністю 700 мегаватів із Рівненської АЕС до Києва.
Коли Рівненська АЕС отримає західне паливо?
Конкретні терміни й умови постачання ядерного палива на Рівненську АЕС, передбачені угодою, є комерційною таємницею, визнає Ольга Кошарна. Але вона припускає, що вирішення технічних питань, виробництво і постачання – це тривалий час, і перші партії палива зі Швеції для реакторів ВВЕР-440 прибудуть до Рівненської АЕС не у 2020 чи 2021 році.
«Через те, що Україна вже пройшла цей шлях для іншого типу радянських реакторів (перевірка сумісності, дослідне використання і поступове впровадження), то сам Бог велів використати український досвід для ліцензування й отримання кваліфікації палива Westinghouse для реакторів ВВЕР-440. І цей контракт – він про початок практичних робіт. Спершу компанія поновить виробництво паливних збірок цього типу, виготовить певну їхню кількість, тоді вони прибудуть до України і отримають дозвіл на дослідну експлуатацію. І так, як було на реакторі ВВЕР-1000 (на Южноукраїнській АЕС), їх будуть поступово додавати в роботу. А в перспективі таке саме паливо постачатиметься на АЕС Чехії, Словаччини, Угорщини і Болгарії», – пояснює експертка.
Від купівлі західного палива – до виробництва свого
Контракт України з західним виробником ядерного палива важливий не лише для диверсифікації, а і з погляду перспектив власного виробництва, уточнює Сергій Дяченко.
«Із точки зору безпеки Україні краще мати справу з Westinghouse, а ще краще – налагодити власне виробництво. Можливо – спільне із цією компанією, – згадує Дяченко протокол про наміри, який передбачає виробництво деяких деталей ядерних паливних збірок в Україні. – Країна має потенціал для всіх етапів виробництва, крім етапу збагачення: наразі тут діють обмеження щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Щодо решти: можна вести перемови про виробництво в Україні, попервах – спільне з Westinghouse. Також для цього треба вирішити питання науково-технічного супроводу».
Зрештою, на думку Дяченка, Україна має для власного виробництва ядерного палива і кадри, і технічний потенціал, і готовність до цього західного партнера.
