Перша з низки просвітницьких лекцій відбулася у Vcentri Hub Дніпровського району.
Що ніколи не варто казати військовому, який має ампутацію? Як висловити свою вдячність за захист? Як ненав’язливо допомогти? І чи взагалі, потрібна ветеранам допомога? На ці та інші питання розповів Михайло Бакалюк.
Воїн із 47 окремої механізованої бригади у червні минулого року отримав важке поранення під час бойового завдання на Запорізькому напрямку — наступив на міну і одразу втратив більшу частину лівої ноги.
Через дев’ять місяців він став на протез. І упродовж цього часу Михайло у своїх соцмережах коментує цей процес, охоче спілкується із журналістами, розповідає як суспільству коректно взаємодіяти з воїнами з ампутаціями і не тільки. Бо українці і досі, на десятий рік війни, часто допускають «помилки».
Михайло Бакалюк розповів прості речі, які потрібно знати усім. Фото: Наталка Марків
Цікаву розмову із ветераном у Vcentri Hub Дніпровського району організував Інститут розвитку, спільнодії та євроінтеграції — ІРСЄ. Це була перша із низки лекцій «Суспільство та люди без кінцівок — комунікації, проблеми, виклики», запланованих у Vcentri Hub інших районів.
«Насамперед, хочу наголосити, не потрібно демонструвати військовим із ампутаціями жалість — це принижує. Уникайте слів» одужуй», або «я так тебе розумію» — перше схоже на чорний гумор, а друге доречне тільки тоді, коли у вас теж травма», — розповів Михайло.
Він впевнений, що про поранення, біль, ампутації, протезування треба говорити назагал — суспільство має знати через що проходять військові, бути вдячними за захист. Це такі прості істини, але їх необхідно вчити мало не зі школи.
Найщиріші у цьому діти трьох-шести років — для них дяді і тьоті зі сталевими ногами чи руками, наче супергерої. Старші уже більш свідомо сприймають появу людей-кіборгів, у більшості — із повагою. Складніше себе поводять дорослі, багато хто просто розгублюється, коли зустрічає воїна з ампутацією.
«Не уникайте нас, не відводьте очей — усміхніться, прикладіть руку до серця. Це так просто», — продовжує Михайло.
Також з власного досвіду він рекомендує не бути надто нав’язливими: пропустіть військового у черзі в супермаркеті, але не наполягайте. Запропонуйте пригостити кавою, як вияв уваги, але будьте готові, що вам відмовлять. Завжди озвучуйте словами, що ви хочете зробити щодо ветерана: допомогти піднятися з візком на сходинках, притримати під руку, та провести, коли він з ціпком.
«Коли після травматичної ампутації вчився стояти на милицях, то був випадок, що впав просто у лікарні. І отримав подвійний стрес — і від того, що втратив рівновагу, і від того, як збіглися на допомогу лікарі та медсестри і швидко мене підійняли.
Не встиг навіть оговтатися, а мені однозначно треба було хоча б декілька хвилин на це. Тож, коли ви стали свідком такого, то не спішіть, запитайте, чи потрібна ваша допомога», — продовжив Михайло.
Не уникати погляду, не соромитися — це просто…
Він взагалі вважає, що приязне спілкування має бути першоосновою для комунікації з військовими та їхніми сім’ями. Бо сьогодні не тільки суспільство вчиться спілкуватися із військовими, а й військові вчаться спілкуватися з цивільними.
Єдине що, така манера поведінки, яку днями продемонстрував у Дніпрі власник фабрики з виготовлення скла, є неприйнятна, суспільство не може дозволити собі найменшої толерантності до хамства у сторону військових.
А ще особисто він себе Михайло Бакалюк звернувся до водіїв, які на паркувальних майданчиках ставлять авто мало не впритул до автомобіля зі спецзнаком. Люди на колісних кріслах потребують простору, щоб вийти з машини і пересісти у них. Тож варто бути більш уважними до оточення.
Лілія Ковтун та Поліна Кравченко
До слова, у рамках лекції художниця Лілія Ковтун презентувала проєкт «Намисто пам’яті — «12 Апостолів Божої Країни». Розпис виконано на гільзах стрічкового боєприпасу гармати «M242 Bushmaster» бойової машини «М2 Bradley».
«12 місяців, 12 образів Захисників і Захисниць, які віддали своє життя за нас, за українську віру і церкву, за майбутнє, за священну землю — Україну. 12 апостолів Сил Оборони, які несли правду й волю. 12 священних душ — Лицарі Христові, які приєдналися до Божого Війська і стали нашими янголами охоронцями. Кожен в кожному образі побачить свого сина, доньку, брата, сестру, чоловіка, дружину, батька, мати, свого загиблого воїна, загиблого за існування нас як нації, вільної і нескореної», — пояснила Лілія.
«12 Апостолів Божої Країни»
Спочатку розписані в петриківському стилі гільзи планували розіграти на аукціоні, але потім вирішили передати одному зі столичних музеїв. Найближчими тижнями їх можна буде побачити у хабі Дніпровського району, а далі експозиція переїде в інший Vcentri Hub. Проте кожен, хто хоче, може підтримати підрозділ «Божа Справа» 9 роти 47 окремої механізованої бригади.
