У січні російські найманці продовжували порушувати режим тиші на Донбасі, здійснивши 65 обстрілів. Четверо українських захисників загинули та ще дев'ять - отримали поранення.
Наймолодшому із загиблих – було 20 років, а найстаршому – 51, пише "Новинарня".
Ігор Тичина
Ігор Тичина отримав тяжке поранення 27 грудня та помер у реанімації Харківського госпіталю 1 січня. Хлопець 20 днів не дожив свого 21-річчя.
Він народився 21 січня 2001 року у місті Коростень Житомирської області, добре навчався, захоплювався волейболом. Після трагічної загибелі отця Ігор став опорою для матері та сестер. Був призваний на термінову службу до армії, де вирішив підписати контракт із ЗСУ.
Він був снайпером 2-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 1-ї десантно-штурмової роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї десантно-штурмової бригади та служив на передовій.
Ігоря Тичину було поранено снайпером у Донецькій області під час чергування. Бійця евакуювали та лікарі кілька днів боролися за його життя, але врятувати воїна не вдалося. Поховали Ігоря Тичину у рідному місті, у нього залишилися мама та сестри.
Ілля Супрун
Ілля народився 29 вересня 1998 року у Дніпрі. Він закінчив ліцей інформаційних технологій та захоплювався програмуванням, любив спорт.
Після закінчення ліцею Супрун вступив до Національної академії Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові. З 2020 року він – старший лейтенант, командир інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої Січеславської повітрянодесантної бригади.
10 січня біля селища Крута Балка в Ясинуватському районі Ілля разом із побратимом, старшим солдатом Віталієм Петренком, відновлював мінно-вибухові загородження. Вони
підірвалися на своїй протитанковій міні типу ТМ. Обидва загинули дома.
Поховали 23-річного офіцера у Дніпрі, у нього залишилася мати.
Віталій Петренко
51-річний Віталій загинув разом із Іллею Супруном. Народився 22 березня 1970 року в селі Цевеличі Володимир-Волинського району Волинської області. Жив у Дніпрі, працював на конструкторському підприємстві інженером.
У 2015 році Віталій був призваний до ЗСУ з мобілізації, пізніше підписав контракт. Старший солдат, сапер інженерно-саперного підрозділу, він відбув не одну ротацію на передовій. Сослуживці згадують його як спокійну та організовану людину.
Поховали Віталія Петренка на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі, у нього залишилися брат та двоє дітей.
Віктор Кучеренко
Віктор Кучеренко народився 28 серпня 1993 року в Антонівці Новоодеського району, а жив у Новолазарівці (Казанківський район). Він закінчив Казанківське профтехучилище, здобувши спеціальність бухгалтера, а ще через три роки – Криворізький професійно-технологічний ліцей. Після цього працював на шахті та шахтобудівному управлінні.
У листопаді 2015 року хлопця призвали на термінову службу до армії, а незадовго до демобілізації він підписав контракт та ще три роки відслужив у Нацгвардії. Виконував завдання й у зоні АТО. По завершенні контракту Кучеренко повернувся працювати до Кривого Рогу, проте у квітні 2021 повернувся до армії, підписавши новий контракт.
Служив на посаді навідника кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка. Сослуживці розповідають, що Віктор був "душою компанії" - завжди веселий, добрий, врівноважений та розсудливий.
11 січня близько 20 години російсько-окупаційні війська почали обстрілювати позиції ЗСУ поблизу селища Новотошківське (Попаснянський район Луганської області), де Віктор чергував на наглядовому пункті. Від прицільного пострілу ворожого снайпера він отримав поранення, несумісне із життям.
Поховали воїна у рідній Новолазарівці, у нього залишилися батьки та брат.
