6 грудня православні та греко-католики відзначають День Святого Миколая Чудотворця, який вважається небесним покровителем дітей, заступником бідних, а також захисником мандрівників.
Святий Миколая (Микола) Мирлікійський — це один з найбільш шанованих українцями святих. Тож не дивно, що у нашому місті є значна кількість храмів різних конфесій, названих на його честь.
Історики вважають, що його культ розповсюдився на території Київської Русі ще за часів Князя Володимира, який наказав збудувати у Десятинній церкві окремий приділ присвячений Святителю Миколаю Чудотворцю. В ньому, за легендою, знаходилася і чудотворна ікона Святого, привезена Князем із Візантії.
Зруйнована церква Миколи Доброго. Фото з відкритих джерел
На честь Святого Миколая Чудотворця у Києві в різні часи було побудовано понад 30 храмів, починаючи від величних соборів та монастирів до невеличких капличок при навчальних закладах та лікарнях. На жаль, не всі вони збереглися до нашого часу, але деякі з них продовжують відігравати надзвичайно важливу сакральну та духовну роль у християнському житті нашої столиці.
З нагоди свята, «Вечірній Київ» традиційно згадує історії втрачених святинь нашого міста, зокрема церкву Миколи Доброго на Подолі, яка знаходилася навпроти Покровської церкви.
Дослідники міста вважають, що назва цього храму походить від шпиталю, який тривалий знаходився при ньому. Від добрих справ та чудесних зцілень від хвороб, храм в народі охрестили Добрим.
Проте, існує також давня легенда про киянина Добрика, який під час навали половців, взяв у полон одного з вояк. Ув’язнений заприсягся перед іконою Святого Миколая, що прижене табун коней, якщо Добрий відпустить його. Однак після звільнення колишній полонений довго не виконував своєї обіцянки, поки не побачив Святого уві сні, який нагадав про його обіцянку.
Вражений половець пригнав до Києва два табуни коней, подарувавши один Добрику, а для храму Святого Миколая. Хоча достеменно невідомо про який з храмів Києва йшла мова.
Історія будівництва церква на цьому місті почалася наприкінці XVI століття. Ініціатором та ктитором спорудження святині став гетьман Самійло Кішка, який з нагоди свого звільнення з турецького полону заснував церкву Святого Миколи Доброго.
Церква була збудована у 1809 році на за проєктом Андрія Меленського. Фото з відкритих джерел
У серпні 1651 року Київ захопило військо литовського гетьмана Януша Радзивілла. Під час цього нападу церкву Миколи Доброго було спалено. Відбудували її, у вигляді п’ятибанного дерев’яного храму лише в 1682 році. Але на початку 1700-х церква згоріла через влучання блискавки.
Тож у 1706 році на його місті постала нова церква в барокових формах, а за десять років була збудована невисока дзвіниця, що збереглася до нашого часу. У 1781 році її перебудовував видатний архітектор Іван Григорович-Барський.
На відміну від дзвіниці, сама святиня довго не простояла, та була розібрана за невідомих причин у 1799 році. У 1807 році її замінила велична ампірна церква, збудована за проєктом іншого відомого зодчого — Андрія Меленського на кошти подільського купця Назарія Сухоти.
Архітектурні форми храму нагадували Олександрівський костел. Фото з відкритих джерел
Після пожежі 1811 року на Подолі церкву Миколи Доброго реконструювали.
«Храм цей своєю архітектурою нагадує старий київський костел…Стиль храму — ампір: на фасаді портик та дві вежі, в центрі широкий та міцний купол… Всередині — шляхетний ампірний іконостас і в ньому чудотворна ікона Святого Миколи, що названий Добрим. На стінах розписи 1855 року, виконана Тимофієм Сухобрусовим, відновлювачем Києво-Софійського розпису…», — розповідає києвознавець Костянтин Шероцький у своєму путівнику «Київ» 1918 року.
На думку інших дослідників, цей храм вважався одним з кращих у творчому доробку архітектора Андрія Меленського.
Сучасний дослідник втраченої забудови Києва Кирило Третяк у своєму довіднику так описував цей храм:
«Західний фасад прямокутної у плані споруди мав виносний чотириколонний портик тосканського ордера. Північна та південна стіни прикрашались трикутними накладними фронтонами. Фасади, декоровані рустом, мали півциркульні вікна. Над західною стіною розташовувались дві дзвонові башти з шести спарених колон іонічного ордера, що підтримували півсферичні бані на широкому антаблементі. Над центром споруди розміщувався великий гранчастий барабан з півциркульними вікнами, що завершувався куполом з ліхтарем…», — пише Кирило Третяк.
Панорама Подолу та церква Миколи Доброго наприкінці ХІХ століття. Фото з відкритих джерел
Також у своїй книзі дослідник розповідає про дивовижний іконостас, що розміщувався у середині храму. Величний та круглий у плані, він мав вигляд корони, яку підтримували колони коринфського ордера.
У цьому храмі знаходилися унікальні святині — поствізантійські ікони Святителя Миколая та Богородиці Одигітрії рубежу XVI–XVII століть, старовинні книги — Пісна Тріодь 1640 року та Требник 1646 року.
Церква Миколи Доброго була тісно пов’язана з ім’я видатного письменника-киянина Михайла Булгакова: у квітні 1913 року, у її стінах він вінчався зі своєю першою дружиною — Тетяною Лаппою, а у 1922 році в її стінах відбулося відспівування матері письменника — Варвари Михайлівни.
На жаль, у 1930-х роках храм розібрали, на її місці у 1935 році було збудоване приміщення школи (нині — це ліцей Поділ №100), а до наших часів дивом уціліла лише дзвіниця споруди, яка у радянські часи використовувалась як книгосховище.
Дзвіниця Микола Доброго. Фото: Ольга Косова
У середині 90-х дзвіницю, яка дивом збереглася у радянські часи, передали у розпорядження Української греко-католицької церкви, яка заснувала там парафію Святого Миколи Доброго. Зараз це один з чотирьох наявний у Києві храмів УГКЦ.
Нагадаємо про Храми Святого Миколая на Подолі: їхні долі та легенди.
Втрачені святині Києва: Малий монастир Святого Миколая на Арсенальній. Мало хто знає, що у Києві існував Свято-Микільський монастир, який здобув назву «Малий Микола». Святиня була відома також, як Слупський Малий монастир Святителя Миколая Чудотворця та знаходилася на місці знаменитого будинку-літака, збудованого у 30-х роках на місці зруйнованої святині за проєктом архітектора Йосипа Каракіса.
