Розвідник зізнається, що якби міг втілити будь-яке бажання — він би просто хотів поїхати додому, побачити рідних… і просто поспати.
Старший розвідник Сергій з позивним «Пітбуль» — 23-річний юнак зі смт Попільня на Житомирщині, який прийшов до армії у червні 2023 року. Зізнається, що брати його спершу не хотіли — на заваді повістки стала хвороба. Але коли хлопець вперся і заявив, що служитиме у будь-якому випадку — все ж вирішили дати йому шанс.
«У військкоматі мені сказали, що служити не можна через стан здоров’я — у мене хвороба Пертеса. А я сказав, що буду. Що мені робити вдома?.. Я давно майже ні з ким не спілкувався, багато хто зі знайомих пішов служити чи загинув. Тому коли сказав про своє рішення рідним — мама відпустила, а в сестер були сльози й істерики. Вони молодші, не хотіли відпускати», — каже юнак.
Журналістам «Вчасно» Сергій зізнається, що хвороба дає про себе знати — все ж інколи болить нога. Проте на питання, що у такі випадки робить — з посмішкою знизує плечима. Мовляв, «А що робити?».
«Нога поболить і перестане. Знеболюючі не п’ю, бо якщо почну — то й вони перестануть діяти. Справляюсь без них. Тим паче ліг, поспав — і все минуло», — каже «Пітбуль».
Його побратим, Олександр із позивним «Мер», у цей момент починає сміятися. Пригадує, за Сергієм навіть не всі здорові встигають.
«Та яка там хвороба? Він на позиції біжить як божевільний, його не наздогнати. І хропить як дизельний генератор. Ми ділили один бліндаж, то це був ще той рок-н-рол. Нас гатили мінами, але Сергій заснув одразу. Попри його храп, я, сидячи, вирубився теж. Коли прокинувся — побачив зляканого „Пітбуля“. А злякався, бо, каже, до мінного обстрілу він звик і спокійно спав. Аж раптом у бліндажі завівся реактивний літак! А то просто я заснув, просто в шию бронік вперся. То я й видав такий звук», — розповідає «Мер».
«Пітбуль» із побратимами. Перший справа — Олександр Цебрій, ексмер Умані та нині - піхотинець.
На згадці про свій міцний сон молодий військовослужбовець посміхається — каже, що з цим взагалі проблем немає.
«Як міцно спати? Та легко. Пішов, ліг — і заснув», — «пояснює» Сергій.
З навчального центру — в розвідники: як «Пітбуль» опинився серед своїх
Сергій пригадує, що після пройденого місяця навчань у навчальному центрі до них приїхали «покупці» — представники різних бригад, які агітували обрати саме їхній підрозділ для служби. Тоді ж 23-річний юнак і побачив того, хто «привів його до своїх».
«По завершенню навчання до нас приїхали „покупці“. Розповідали, хто вони такі, з яких бригад, військ. І дивлюся — поруч стоїть тихенький молодий пацан. Я до нього підходжу, запитую, хто він — каже, розвідник з 58. Ну, кажу, пішли, я з тобою», — посміхається «Пітбуль».
Перший вихід на бойові у Сергія був «адреналіновим» — завданням його та побратимів було поставити танкові міни на позиції. Тоді все відбулося дуже швидко: хлопці забігли з мінами, ланцюжком передали, сапер їх поставив — і всі побігли назад. Але за ті кілька хвилин хлопець встиг злякатись.
«Ми коли бігли назад — почули звук, ніби відлітає чека від гранати. Десь із хлопцями ми щось зачепили. Я відразу впав на землю, а сапер в цей момент побіг у кущі, рукою все перевірив і сказав, що не зірвалося те, що мало б. І ми побігли далі, всі на адреналіні», — каже військовий.
На сьогодні для «Пітбуля» найскладніша частина роботи — коли доводиться виносити з позицій загиблих побратимів.
«Найскладніший вихід на бойові у мене був, коли орки змогли забрати нашу позицію. Нам розвідники сказали, що там лишились наші двохсоті, їх треба забрати. Хлопці подивилися з дрона, що на позиції нібито нікого немає, тому ми висунулися. Але з’ясувалося, що там були росіяни. Вони нас підпустили на метрів 50 до себе, а то й менше, і коли ми підійшли — по нас почав працювати кулемет і РПГ. Ми всі впали, почали відстрілюватися й відходити назад. Тоді був величезний викид адреналіну в організм, і ми хаотично згадували, як відступати, в який бік бігти… Нам дуже пощастило, що вдалося вийти усім. І хлопців вдалося забрати за кілька днів після того», — пригадує Сергій.
Хлопець зізнається, що йому доволі часто буває страшно. Але з усім, каже, можна впоратися гумором — чорним та дуже чорним.
Водночас з посмішкою «Пітбуль» каже, що є найцікавіша робота: красти російську техніку у ворогів з-під носа. Зокрема, так він уже приволік ворожий БМП.
«Тоді був ворожий штурм, який хлопці відбили, а техніку росіяни покидали, хоча вона й була робоча. Якраз така, яка ще могла слугувати нам. Тому вирішили таки піти на завдання — непросте, але корисне для нас: вкрасти цю техніку. Тільки треба було не просто приїхати й забрати її, а й встановити РЕБ, а вночі ми виїжджали випилювати дерева, щоб потім цю техніку можна було протягнути через ділянку. В результаті 6 метрів лісосмуги ми випиляли, розмінували й підготовили до проїзду цієї техніки. Це зайняло десь тиждень. А потім в кінцевий виїзд приїхали, натягнули троси й танком витягнули», — пригадує побратим Сергія, Олександр з позивним «Мер».
Побратим Сергія додає: «Пітбуль» — природжений розвідник, авантюрист і відчайдуха. І бути поруч з такими «зарядженими» людьми під час війни, довіряти їм своє життя — величезна цінність.
