Прикордонник з Маріуполя Леонід Євсєєв один із тих хто пережив запеклі бої, які точилися у його місті. На його долю випало чимало випробувань: втрати побратимів, бомбардування Азовсталі, контузія, полон та щоденні побої до втрати свідомості, повідомляє історію Леоніда Донецький прикордонний загін.
«Війна для нього почалася у 2014 році. Тоді патріотично налаштований чоловік вирішив залишити службу в ДСНС та приєднатися до лав прикордонників. Повномасштабне вторгнення прикордонник зустрів на рідній Донеччині у Маріуполі. Там народився, там створив сім'ю, там з’явилися на світ його донечки. Все життя чоловік захоплювався полюванням, в молоді роки був єгерем», — пишуть військові.
Бої на «Азовсталі»
Він разом із побратимами кілька місяців, на рівні з молоддю, тримав оборону «Азовсталі».
Леонід просився у бій, але його не завжди брали, тому він займався облаштовуванням тилу для побратимів. Продуктів на заводі було обмаль, тому доводилося проявляти креативність. Одного разу Леоніду вдалося знайти в цехах залишки муки. Поблизу «Азовсталі» було розбите кафе, там взяв протерміноване молоко та заходився випікати «пишки».
«Вийшло напрочуд смачно, хлопці, коли повернулися з бою, були в захваті. Питали, як це в мене вони такі смачні, я їм навіть рецепт під запис диктував. Ще позбирав усі сухпаї, що вдалося знайти й приготував кашу на антисептику на всіх, хто там був. Їм сподобалося. Після того „азовці“ призначили мене головним по кухні, повели в цех, де лежало трохи круп і сказали, щоб брав усе, що треба і готував», — згадує Леонід.
Попри відповідальну місію, на «кухні» Леоніду не сиділося. Каже, місцевість знав добре і міг бути корисним, а ще мав в арсеналі секретну зброю. На завод прикордонник приїхав на старенькому автомобілі «Нива».
«В машині після ракетного удару була зігнута ляда, вибито вікна, але вона газувала так, що всі хлопці заздрили. Коли прийшло розпорядження здатися в полон, я на ній і їхати з „Азовсталі“ хотів, але не дали. Забрав тільки м’яч, який порадували онуки, він був зі мною у машині. Тоді на ньому розписалися всі хлопці, які ще були живі. Так він і їздив зі мною по таборах, поки не відібрали в Таганрозі. А „ластівку“ мою, до речі, зараз росіяни продають, друг побачив оголошення на якомусь сайті», — додає Леонід.
Фото: Донецький прикордонний загін
11 місяців пекельного полону
З «Азовсталі» прикордонник вийшов 18 травня. Далі на нього чекали 11 місяців полону. Постійні переїзди з одного табору в інший, знущання, як фізичні, так і моральні. Найгірше, за словами Леоніда, до полонених ставилися в Таганрозі. У прикордонника були з собою ліки проти болю в серці, росіяни забрали і їх.
«В Таганрог нас привезли в „КАМАЗі“. Вигрузили з нього і сказали бігти „дорогою життя“. По боках стояли їхні конвоїри, вони налітали на нас і били кийками. Коли ми бігли, молодий хлопчина упав, в нього почалася істерика, я спробував його тягти й в цей момент на мене напав чоловік з бородою, ймовірно, кадирівець. Йому хтось крикнув, що я „сердечник“, на що він з кулака пробив мені грудну клітку кастетом. Я втратив свідомість, а отямився вже в камер», — розповідає прикордонник.
Леонід згадує, що вихідців з «Азовсталі» тримали під особливим контролем. В їхніх клітках не було навіть стільців, натомість в кожній були камери відеонагляду. Військовополонених морили голодом та змушували вчити гімн російської федерації й співати його кожного ранку на шикуванні. За українську мову нещадно били.
«Нам давали перше і друге: кислу капусту вони заливали теплою водою, потім зціджували. Та вода і була — першим, це вони називали супом. На друге — була промита кисла капуста. Іноді давали півтора шматочка хліба. Всі й так ледь на ногах трималися від голоду, так ще й били постійно, а якщо на допиті, втрачав свідомість, відливали водою і знову били», — згадує прикордонник.
Фото: Донецький прикордонний загін
Фото: Донецький прикордонний загін
Побачив фото онуків і розплакався
Під час перебування у полоні прикордоннику не давали спокою думки про родину. Йому вдалося дізнатися, що рідні вибралися з-під Маріуполя на підконтрольну Україні територію, про подальшу долю сім'ї йому нічого не було відомо. З полону зв’язатися з рідними вдалося лише раз. Коли Леоніда разом з побратимами перевозили до чергового табору для військовополонених, молодий конвоїр сфотографував прикордонника на свій телефон та відправив фото родині. Тоді чоловік вперше за всю війну розплакався.
«Він з телевізора чув, що полоненим раз на тиждень дають поспілкуватися з рідними й запитав, коли я останній раз говорив з сім'єю. Я сказав, що жодного разу не говорив, і він запропонував з ними зв’язатися, а коли мені прийшли фото внуків на його телефон, я розплакався. Він сказав „Не плач, старый, увидитесь“. І ці слова виявилися пророчими», — каже військовий.
За кілька місяців Леонід потрапив до списків на обмін і у квітні 2023 вже був на рідній українській землі. Далі був військовий госпіталь та тривала реабілітація. З полону прикордонник повернувся з закритою черепно-мозковою травмою, порваним меніском на правій нозі, відбитою ниркою і шкірою на попереку, в нього були розірвані м’язи на руках та кіста в черевній порожнині. Зі 110 кілограмів Леонід схуд до 54, а візуально став старший на десятиліття.
«Мене спочатку дружина навіть не впізнала, вигляд був не для слабкодухих, потім почав потроху відновлюватися та набирати вагу, фізичний стан покращувався, чого не можна було сказати про психологічний. Я не міг спати. Постійно мучили жахіття, не покидала тривожність. Тоді я відкрив для себе різьблення. Попросив у медсестер дощечку, слюсар санаторію приніс мені два різці й пішла робота», — згадує військовий.
Таке заняття допомогло Леонідові заспокоїтися та опанувати себе. Згодом він придбав інструмент для різблення по дереву і перетворив своє «заспокійливе» на хобі. Наразі військовослужбовець повернувся до виконання обов’язків та несе службу в 1 прикордонному загоні.
Після закінчення війни Леонід планує придбати будиночок у лісі, та насолоджуватися тишею, а ще хоче відкрити маленький ресторан і назвати його «Пишки діда», як ті, що колись пік для побратимів на «Азовсталі».
Фото: Донецький прикордонний загін
